Європа напередодні виборів: тяжіння до «правих», співчуття Росії та як це відобразиться в Україні

У Європі напередодні виборів до Європарламенту відбувається пере направлення політичних сил, спостерігається відверта активізація «правих». Все частіше можна почути, що європейський політикум починає задивлятись в бік Росії, навіть прагнучи відмін санкції. Що чекатиме Німеччину, Україну та Євпропу взагалі, коли Меркель піде у відставку. Чому Україні така важлива підтримка країн Балтії – про це та про інші нюанси європейського політичного життя у нашому інтерв’ю з Ігорем Солов`єм. Ігор Соловей – журналіст‑міжнародник, керівник відділу «Світ» видання LB.ua. Соловей – випускник Київського міжнародного університету за спеціальністю «Зовнішня політика». З 2006 року по 2013 рік він працював шеф-кореспондентом бюро інформагенції «Укрінформ» у Москві. З 2014 по червень 2016 року був політичним кореспондентом «Інтерфакс-Україна».

– Наскільки справдяться прогнози про те, що у Європі відбувається перенаправлення політичного руху в бік правих сил?

 – Відмова від колективної відповідальності, а натомість концентрація на внутрішніх процесах – не тільки європейська, а в цілому глобальна тенденція. Тут варто згадати і США, де Дональд Трамп прийшов до влади на лозунгах зосередитись більше на внутрішніх проблемах. І ЄС, структури якої не врятували окремі країни Європи від хвилі нелегальної міграції з Сирії, Іраку чи Лівії. І навіть Україну, яку від окупації частини території не врятував міжнародний осуд.

Ця невелика кількість прикладів показують, що колективні системи все частіше виявляють свою слабкість в кризових умовах. Тому все в більшій кількості країн піднімають голови альтернативні класичним діючим політикам сили, які пропонують на перший погляд простий спосіб вирішення проблем: відмовитись від колективних зобов’язань, закрити кордони, зробити жорсткішим законодавство, вигнати неугодних і т.п.

Звісно, така схема в сучасному глобалізованому світі навряд чи більше взагалі можлива, але прості рішення складних проблем приваблюють все більше людей. І «праві», які отримують все більше майданчиків для пропагування своїх ідей нарощують силу: так сталось в Німеччині («Альтернатива для Німеччини» зайшла в Бундестаг і місцеві парламенти). У Польщі та Угорщині формально ліберальна влада сповідує праві ідеї. У Франції «права» Лє Пен отримала поразку від Макрона і його «Франція вперед», але нікуди не зникла, і тепер виводить людей на вуличні протести з будь-якого приводу. І в багатьох країнах відбуваються подібні процеси, і в найближчий час немає підстав думати, що буде по іншому. Принаймні, поки законодавець ізоляціонізму і популізму, що кормить праві сили, Трамп знаходитиметься при владі в США. Правим популістам нарощувати свої рейтинги не складно, бо вони ніколи не керували країнами.

– У яких тенденціях проявляється сьогодні російська політика в Європі?

 – Недавно міністр оборони Великобританії заявив, що Росія більш небезпечна, аніж ІДІЛ. В цьому є правда: бо щодо ІДІЛ є абсолютний консенсус країн світу в її злочинній суті, тому не виникає спокуси підтримати їх. А от щодо РФ такої повної одностайності, на жаль, не має. І це – незважаючи на розв’язану Кремлем війну з Україною, на тероризм проти громадян ЄС (МН17, Скрипалі в Великобоританії, організація переворотів в Чорногорії і Македонії і тп) чи втручання у внутрішні події.

Це пояснюється, в першу чергу, тим, що Кремль грає на користі, на бажанні європейців заробити на Росії – щоб зруйнувати європейську єдність. Важелі різноманітні.

По-перше, це стимулювання корупції та втягування європейців в сумнівні проекти. Економічна потуга Москви поки, на жаль, дозволяє їй купувати оптом чи вроздріб окремих європейських політиків чи навіть політичні сили, експертів журналістів та ЗМІ.

Наприклад, Лє Пен Москва помагала грошима (через кредити, які не потрібно повертати). Орбану продається російський газ за супернизькою ціною, що дозволяє йому зменшувати роздрібну ціну для рядових угорців, а також корумпує угорського прем’єра через надання 40% робіт в проекті будівництва Росатомом АЕС в Угорщині. Німеччину корумпують «Північним потоком-2».

По-друге, це створення міграційної кризи. Так, кілька років тому Кремль спровокував міграційну кризу в Європі, почавши бомбардування населення в Сирії і направивши каравани біженців до ФРН. Зараз Кремль шантажує Берлін та Париж ще одним напрямком незаконних мігрантів – з Лівії, допомагаючи одному з місцевих генералів. Іншими словами, Росія добивається контролю за рубильником, який відкриває чи закриває міграційні потоки – щоб вливати на Європу, створюючи кризи і даючи тим самим своїм політичним прихильникам (правим популістам) можливість приходити до влади. Так «Альтернатива для Німеччини» на антимігрантській риториці вперше стала парламентською партією в Бундестазі. Так Москва розсварила Польщу і Угорщину з Брюсселем. А в Італії правляча коаліція з правих «Ліга Півночі» та руху «5 зірок» взагалі вписала проросійську політику (зняття санкцій) в програму уряду.

І звісно, по-третє, Москва намагається впливати на формування громадської думки через медіа (класичні ЗМІ чи міжнародні соціальні мережі).

Підсумовуючи, російську політику щодо Європи можна описати так: Росія сподівається пересидіти Європу, перетерпіти проблеми – розраховуючи що ЄС при цьому зламається (не без допомоги Кремля і його спецслужб) і сам перегляне політику щодо Росії.

– Окрім Німеччини, яка з початку подій 2014 року відкрито підтримує Україну, які ще європейські держави є нашими політичними партнерами?

 – На щастя, в політичному плані у України дуже багато союзників та партнерів – варто хоча би подивитись на результати голосувань в ООН, ОБСЄ, НАТО чи Раді Європи, на сталість введення антиросійських санкцій (хоча спочатку всі боялись, що от вже все, тепер це в останнє. Але в найближчому майбутньому цього не очікується).

Інша справа, що при цьому багато хто не хоче відмовлятись від економічної співпраці з Росією, тим самим підкормлюючи російський режим, а значить – продовжуючи його існування. І в цій ситуації одні мовчать, інші буркотять, а деякі уже голосно заявляють про намір відмовитись від узгодженої санкційної політики.

Якщо схематично, то найбільшу підтримку Україна має від країн-сусідів та країн Балтії. По мірі віддалення від України на захід інтерес громадян західних країн знижується через віддаленість українських проблем від їх власних.

– Як Росія сьогодні намагається впливати на вибори до Європарламенту у травні 2019 року? Який головний російський інтерес в європейських парламентських виборах цієї весни?

 – Головний шлях – посилення правих популістів в ряді європейських країн (механізмами та шляхами, описаними вище), щоб ті могли зайти спочатку в національні парламенти, а потім делегувати своїх представників в Європарламент.

Ну і звісно, підкуп, вербування та шантаж теж ніхто не відміняв.

– Росія та ПАРЄ: як сьогодні виглядають спроби Росії повернути свою присутність там?

 – До літа 2019 року питання повернення Росії до ПАРЄ, не виконавши резолюцій, зняте. Мало того, якщо Росія продовжить не сплачувати внески, то її можуть виключити уже й з установчих органів Ради Європи. Але швидше за все, Москва не піде на остаточний розрив і в останній момент внесок зробить – тоді уже можна буде спрогнозувати, наскільки ефективною буде наступна делегація України (будуть відомі результати президентських виборів, від яких залежатимуть результати парламентські).

– Про наміри Ангели Меркель більше на балотуватися на пост канцлера Німеччини: у разі відходу Меркель від великої політики, яким чином складуться відносини України з Німеччиною без Меркель?

 – Україні без Меркель буде однозначно складніше – навряд чи знайдеться європейський політик такого масштабу, який би своїм авторитетом міг консолідувати європейський політикум в протидії Росії, як це робить зараз вона. Навіть якщо це буде її повний соратник.

Тим більше, невідомо, чи новий уряд після неї залишить Україну частиною коаліційної угоди як зараз.

– Якою взагалі буде і Німеччина, і сама Європа без Меркель?

 – В умовах виниклої з міграційною кризою турбулентності Меркель стала стовпом європейської стабільності. І те, що після його початку Меркель вдалось не тільки втриматись, а ще й виграти парламентські вибори – велике політичне досягнення. Однак ніщо не може тривати вічно.

Наразі важко уявити кордони турбулетності, яка чекає Європу після втрати німецького лідерства. Як і її наслідки в період перебудови німецької політичної системи. Було сподівання на Францію Макрона, але наразі французький президент стикнувся з шаленим опором всередині країни, тому чи вистачить його запалу ще й на всю Європу – велике питання.

– Україна, Угорщина та Закарпаття: чекати стишення конфлікту чи навпаки, його розпалу?

 – Мінімум до кінця виборчого циклу в Україні зниження гостроти україно-угорських відносин очікувати не варто – Орбан, як і Путін, уже зробили заявку на активне публічне втручання в українську внутрішню політику з метою зміни діючої влади.

З огляду на подальшу перспективу наші двосторонні відносини теж навряд чи стануть кращими – поки Орбан при владі, він буде створювати проблеми для ЄС і для України, реалізовуючи політику побудови авторитарної моделі держави.

– Яка роль країн Балтії в євроінтеграційній зовнішній політиці України? Чи важлива для нас підтримка Литви, Естонії, Латвії?

 – У ЄС голос великих чи малих країн важить однаково. Звісно, підтримка країн Балтії для України особливо цінна і важлива – вони, як ніхто в Європі, розуміють небезпечність сучасного російського імперіалізму.

– У ЄС просовується ініціатива зняття санкцій з Росії. Хто стоїть за цією ідеєю, хто лобісти?

 – Кого не можна переконати – можна купити. Здається, так думають росіяни. Переконати в своїй правоті росіянам не вдається – злочини наочні. Тому частину європейських бізнесменів та політиків РФ «купила» – когось (як Марін Лє Пен) прямо, когось (як німецьких політиків) опосередковано, надаючи можливість працювати на російському ринку та інші пільги.

Наразі немає підстав і перспектив зняття санкцій. Звісно, Україна не повинна сама в майбутньому підігрувати росіянам – наприклад, не відмовлятись від базових угод (Мінські угоди), на яких базується санкційний режим ЄС проти РФ.

– Президент Турції Реджеп Тайіп Ердоган заявив: «Ми ніколи не визнавали та не будемо визнавати незаконну анексію Криму». Що приховане за такою політичною заявою?

 – Маючи власний кейс невизнаних території, Туреччина не хоче грати з вогнем.

Крім того, потенційні територіальні зазіхання Туреччини на Крим – це пропагандистська теза радянсько-російської пропаганди. Тим більше, не підтримуючи окупацію Криму Туреччина залишається в колі цивілізованих держав.

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *