Шанхай очима українки: найвищий рівень освіти і життя через смартфон

Українська діаспора має широку географію. Є наші і в Китаї – країні із сучасною економікою, що розвивається. Тому тут є місце для тих, хто шукає себе. Марина Пилипишина, віце-секретар українського-китайського центру обміну культур (центри знаходяться в Києві та Шанхаї) – одна з тих, кого приваблює Піднебесна. Їй 26, і вона вже встигла об’їздити пів земної кулі, вивчити китайську та підкорити Китай. Про Піднебесну, її побут, традиції та адаптації в інших культурних і соціальних умовах Марина ділиться своїми враженнями, спостереженнями і досвідом.

 – Яка діяльність і спрямованість роботи вашого центру?

 — Ми займаємось всім, що стосується мистецтва, навчання, просування будь-яких культурних акцій. Наприклад, наразі центр підписує між містами України й Китаю угоду про те, що це міста-побратими. Таким чином між собою познайомляться культурні посли. Інший напрямок роботи пов’язаний з мистецтвом, з проведенням виставок українських художників, які живуть у Китаї, і китайських художників з України. І третій напрямок кіновиробництво. Працюємо над проведенням в Україні кінофестивалів.

Нещодавно ми провели виставку з 70-ти дитячих робіт конкурсу «Щаслива дитина квітуча Україна» в Китаї. Виставка пройшла досить успішно китайці вперше побачили, як малюють українські діти. Далі консул України в Шанхаї Дмитро Георгійович Пономаренко направив ці дитячі роботи на міжнародний конкурс, і вони отримали там призові місця. Коли дитина перемагає і отримує сертифікати англійською та китайською мовами, це надає їй великий поштовх працювати і надалі. Я не очікувала, що з цього проекту може вирости така дружба.

 –  Ти народилася в Україні. Як вийшло, що Ви опинились в іншому кінці світу?

– Мій батько, коли вперше побував у Парижі, вирішив, що його діти будуть знати французьку мову та віддав нас з братом до «французької» школи. З першого класу ми постійно вивчали французьку. Готували нас дуже сильно. Подружжя Чеховських Віктор Олексійович і Валентина Михайлівна передавали учням таку потужну базу знань, що багато наших перемагали у конкурсах. У мене було третє місце по Україні на олімпіаді з французької мови і третє місце в Малій академії наук. За рік до того, як вступати до університету, я поїхала до Європи. Це був подарунок від батьків. Думаю, це найкращий внесок – показувати дітям світ (у Китаї, наприклад, навіть є така телепрограма «Куди поїхав тато», в якій демонструють, як діти подорожують з батьком).

Тодішній мій тур проходив через Польщу, Чехію, Німеччину, Францію, Люксембург і Бельгію. Подорож пройшла досить швидко. Але я встигла тоді зрозуміти, куди хочу рухатися. Мене тоді вразило, як можна завдяки знанню мови переміщатись з однієї культурної площини в абсолютно іншу. Після того, як я побувала в Азії, в Європі, у мене виникла ідея якомога більше заохочувати наших дітей, обирати для них спеціальні програми для подорожей. Після подорожей їхнє мислення буде іншим.

Після тієї подорожі, якраз перед вступом до університету, я познайомилась з китаїстом (моїм другом і наставником) Сергієм Замуруєвим. Коли він показав мені, як набирати ієрогліфи, як писати їх, я серйозно зацікавилась китайською мовою. Мене завжди тягнуло на Схід і література, і мистецтво дуже подобаються. Так я вступила на перший курс до Київського національного лінгвістичного університету.

 – Як тобі давалося вивчення китайської?

  Складність у тому, що китайська мова тональна. Від тону, з яким ти вимовляєш слово, залежить сенс сказаного. Тобто потрібно знати ієрогліф, його вимову, написання, тон і як читається. Відсутність алфавіту ще одна особливість, яка відрізняє китайську від всіх інших мов. У китайській особливий порядок слів.

Згодом я почала вчитися ще й в Інституті Конфуція. Це міжнародна організація, яка сприяє вивченню китайської мови і культури. На даний момент в Україні їх існує вже близько десятка. Це не просто мовні центри – в них відповідають саме за те, щоб люди вчили і мову, і культуру, і щоб відбувався обмін студентами. Інститут Конфуція визначається тим, що у ньому є безкоштовні програми, за якими можна за обміном поїхати вчитися до Китаю на термін від місяця до року.

– Яким повинен бути рівень знання китайської, щоб можна було їхати за кордон?

– Всього є шість рівнів акредитації. Для того, щоб подаватися на поїздку, потрібно здати четвертий. Китайська  розмовна мова найскладніший рівень. Скільки знаєш ієрогліфів так зможеш і говорити. Всього їх близько 80 тис. Для того, щоб спілкуватись у побуті, вистачить 3 – 4 тис. ієрогліфів…

Після закінчення інституту я отримала стипендію китайського уряду на навчання в магістратурі в Шанхаї. У бізнес-школі при Східно-китайському університеті я обрала спеціалізацію «Маркетинг». Маючи підготовку «Філологія. Китайська мова», я вирішила дізнатись більше і повчитись ще у бізнес-школі. Там моїми однокласниками були китайці (іноземців разом зі мною було всього троє), тому у нас все навчання велось китайською. Предмети, які доводилось здавати китайською (менеджмент, фінансове управління та інші), самі по собі складні їх нелегко здавати і українською. Але у Шанхаї життя було насичене і цікаве чотири роки пролетіли дуже швидко.

 – Багато говорять про високий рівень китайської освіти. Наскільки він дійсно високий?

 – Китайці закінчують навчання в 25-26 років. Чотири курси вчаться на бакалавра, а потім три роки магістратури. Термін ще залежить від того, ким хочеш стати. Крім того, в Китаї існує така тенденція: щоб бути успішним потрібно бути PhD (вчений ступінь в більшості країн світу, зокрема в Україні, який ввели з липня 2016 року замість наукового ступеня кандидат наук). Китайці переконані: якщо ти PhD, то в тебе буде вища зарплата і, відповідно, соціальний статус. Тому дуже багато китайців їдуть за кордон вчитися на PhD. Тому до 25-ти років вони закінчують магістратуру та їдуть ще на чотири роки до Америки або в Європу, де зможуть отримати PhD. Наприклад, в Америці зараз навчаються 300 тис. китайців.

Що цікаво, держава спонсорує твою поїздку за кордон, щоб ти стажувався в іншій країні. Якщо у тебе не було такого стажування, тобі можуть не видати диплом. Уявіть, якби у нас, щоб отримати диплом, вимагали б поїхати за кордон. Для такого навчання потрібні дуже великі інвестиції, але китайці з цим справляються. У них дуже велика конкуренція наша молодь навіть не уявляє, яка саме. Там кожен просто бореться за місце під сонцем. У Китаї чоловік не може одружитись, якщо у нього немає квартири й машини. А квартира або машина може коштувати мільйон юанів.

 – Можна порівняти навчальний процес в Україні і в Китаї?

 – У Китаї дуже велика повага до вчителів, і авторитет вчителя просто непохитний. Крім того, у них є доступ практично до всіх наукових даних в будь-якій сфері сучасних знань. Коли пишеш наукову роботу, ти маєш безкоштовний доступ до будь-яких публікацій наукових робіт китайські університети цим забезпечують. У тебе є доступ до будь-якої бази даних інститутів світу. Багато можна про навчання говорити, але якщо коротко, то треба розуміти, що це зовсім інша планета. Те, до чого ми звикли в Україні, в Китаї не пройде.

– Є думка, що Шанхай – торгова і ділова столиця Китаю. Ти це відчула?

– Безумовно. Життя в Шанхаї досить інтенсивне. Постійно у тебе є можливість спілкуватись не тільки з китайським світом, але і з людьми з усього світу. Тут можна знайти друзів, бізнес-партнерів. У Шанхаї зараз дуже розвивається стартап-середовище. Є «американська мрія», а є «китайська». Як залучити населення краще працювати? Дати якусь ідею. Ця ідея полягає в тому, що успіху можна досягти у великому місті. Тому в Шанхай з усього Китаю приїжджають дуже талановиті і дуже пробивні люди.

 –  Що б ти запозичила з Китаю в Україну?

– Україні не вистачає технічних новацій. У Китаї я майже три роки не користувалась готівкою. Постійно платила через мобільний телефон. У тебе є електронний гаманець, і ти просто його скануєш. Коли виходиш з дому, просто береш з собою телефон. Поняття звичного гаманця немає.

У них зараз дуже розвинений onlineretail, тому мало хто заходить в мережу через ноутбук. Все через смартфони. Будь-який бізнес, який починаєш в Китаї, ти зобов’язаний інтегрувати через смартфони, і при цьому думати, щоб сайт виглядав відповідно і щоб людині було зручно платити просто одним кліком.

Крім того, у китайців зараз дуже популярна sharingeconomy дослівно «економія ділитися»: люди дивляться, що у них є, що вони можуть здавати в оренду, і здають це. Наприклад, у тебе є прикраси, ти хочеш заробити на них. Виставляєш їх через сайт і це може дати можливість підзаробити.

Коли ви потрапляєте до Китаю, у вас таке враження, що люди постійно в телефонах. Як я вже говорила, все тому, що майже будь-яка діяльність прив’язана до смартфону. Тому один з найбільших страхів втратити цей гаджет.

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *