Фінське видання: Росія все активніше контролює Мінськ – невже Білорусь наступний Крим?

У Мінську виросло покоління, яке вважає себе європейським, а Росія спостерігає за розвитком ситуації в Білорусі зі скепсисом – такі висновки робить кореспондент фінської газети після поїздки до столиці Білорусі. Поговоривши з молодими людьми в одному з пивних барів, з політологами та представниками білоруської опозиції, він розповідає про те, як там ставляться до твердження, що Білорусь може стати «наступним Кримом».

Мінськ. У барі «Піна», де продається пиво невеликої місцевої броварні, зайнятий кожен столик – незважаючи на буденний вечір. Гамір розмов наповнює зал старого промислового приміщення у центрі Мінська. Сюди приходять розслабитися. Веселощі доведеться порушити, поставивши запитання: як тут ставляться до розмов про те, що Росія хотіла б приєднати до себе Білорусь?

«Дехто каже, що бояться цього, і я не можу сказати, що хтось цього хоче, – каже студент Гліб Лепейко. – Ця тема, звичайно, іноді обговорюється, але більше жартома». Про те, що Білорусь може стати «наступним Кримом», почали активно говорити у грудні. Тоді суперечка між Росією та Білоруссю про вартість нафти загострилася до стану відкритого конфлікту.

Нафта відіграє у відносинах країн головну роль, оскільки Росія продає Білорусі сиру нафту без експортного мита. Білорусь переробляє її і продає далі, отримуючи прибуток. Зараз Росія реформує систему мит на нафту, через що вартість нафти, що продається до Білорусі, ризикує піднятися.

За оцінками Білорусі, через «маневри у митах на нафту» вона може втратити у наступні п’ять років вісім мільярдів євро. Країна вимагає від Росії відшкодування збитків, спричинених цією реформою. Росію ця ідея не надихає.

У підсумку в грудні 2018 року представники Росії нагадали про договір щодо створення союзної держави Росії та Білорусі, укладений у 1999 році, про який багато хто забув. В обмін на надання економічної підтримки треба зміцнити союз держав, сказав прем’єр-міністр Дмитро Медведєв. Він говорив про єдину валюту, фінансову та податкову політики, а також про юридичні й митні відомства. Потім у Москві почали говорити про те, що Росія готується приєднати до себе Білорусь. Масла у вогонь підлили заяви авторитарного президента Лукашенка, в яких він підкреслив незалежність своєї країни. Раніше Росія збільшила кількість військ поряд з Білоруссю, на російському телебаченні з’явилися негативні відгуки про Білорусь. Новим послом Росії у Мінську став колишній офіцер КДБ Михайло Бабич.

Московський патріархат показово провів у Мінську синод, на якому були розірвані відносини з Константинопольським патріархатом. Тепер причащатися у місцевій церкві, яка належить до Константинопольського патріархату, заборонено. За тим, що відбувається, уважно стежать і на Заході. Захоплення сусідньої держави повинно викликати протест вже за своєю суттю. Крім цього, положення Білорусі є для Заходу стратегічним питанням.

Наприклад, стан безпеки в регіоні Балтійського моря значно зміниться, якщо Росії вдасться роздобути обидві сторони так званого Сувалькського коридору. Сувалькським коридором називають ділянку кордону Польщі та Литви довжиною 100 км, яка є єдиним сухопутним сполученням країн Прибалтики з іншими країнами ЄС та НАТО. Існує думка, що дискусія виникла з двох причин. По-перше, вважається, що керівництво Росії розлютило бажання Лукашенка проводити свою лінію в зовнішній політиці, яка іноді відрізняється від російської лінії.

Друга причина пов’язана з «проблемою 2024 роки для Росії», тобто з питанням про те, як Володимир Путін зможе залишитися на посту, коли два допустимих президентські терміни дійдуть кінця. Проблем можна буде уникнути, створивши нову державу шляхом об’єднання Росії та Білорусі, нову правову спільність.

Крім цього, існує третя причина, яку ми помічаємо в барі «Піна». Ці мінчани, що п’ють пиво у невеликій пивоварні, регулярно бувають у країнах ЄС і ніколи не бувають у Росії. У Мінську з’явилося покоління, яке вважає себе європейським. Росія спостерігає за розвитком ситуації зі скепсисом. Економіка Білорусі останнім часом піднялася, становище громадянського суспільства теж трохи покращилося. І тим не менше, все ще йдеться про самодержавну країну, керівництво якої ставиться до реформ з побоюванням.

Розрив між державою і суспільством у Мінську стає все більшим, вважає Ірина Віданова, директор проекту «Сітідог» (Citydog) мінського міського інтернет-журналу. Молодь не боїться пробувати і помилятися, каже вона.

Цей проект – вдалий приклад мінливої ​​Білорусі. Приблизно рік тому «Сітідог» з’явився в Празі. Білоруське інтернет-видання успішно розвивається в країні Євросоюзу. За словами Віданової, розрив між молоддю Мінська й державою продовжує збільшуватися, оскільки керівники й чиновники не зустрічаються з молоддю, яка відкриває невеликі підприємства та відпочиває у модних кафе.

«Вони не знайомі з цією атмосферою, і тому не розуміють, що мова йде не про щось, принесене з-за кордону. Вони все ще думають, що це вплив інших країн, але для тих, хто цим живе, це щось природне».

Нав’язаний з-за кордону вибір між Росією та ЄС є трохи штучним, каже Віданова. Молодь хоче створити щось своє, білоруське. Особливу увагу російській загрозі приділяє націонал-патріотична опозиція Білорусі.

«Звичайно, ми знаємо про російську загрозу. Думаю, для нас це причина бути сильнішими», – каже опозиціонер-активіст і колишній політичний в’язень Дмитро Дашкевич.

На його думку, ця загроза не є причиною почати підтримувати Лукашенка, який із задоволенням виступає гарантом незалежності, хоча, на думку Дашкевича, ним не є. Важливо пам’ятати, що Білорусь – це не Крим: захоплення цієї території може пройти складніше й обійтися дорожче.

«Адже Росія насправді не примушує до інтеграції, а пропонує її як варіант», – каже політолог-аналітик новинної сторінки «Тут.бай» (Tut.by) Артем Шрайбман, який пише статті, у тому числі і для дослідницького Московського Центру Карнегі.

У першому варіанті Лукашенко відмовляється від поглиблення інтеграції. Білорусь страждає в економічних відносинах, але не втрачає нинішнього права на самовизначення. У другому варіанті він погоджується на угоду. Шрайбман вважає, що Лукашенко вибере перший варіант. Авторитарний керівник не може погоджуватися на компроміси у питаннях влади.

Правда, Білорусія залишиться залежною від Росії. Дослідник експертної ініціативи «Мінський Діалог» Денис Мельянцев – оптиміст: на його думку, переговори ще триватимуть.

У випадку з Білоруссю та Росією переговори завжди пов’язані з певною галасом, каже Мельянцев. Слова Медведєва він вважає переговорною тактикою.

На думку Мельянцева, російські кредити, газ за зниженою вартістю та дешева нафта не є підтримкою, а лише обговореною у 1990-і роки платою за те, що Білорусь залишиться близьким Росії військовим союзником. На ці гроші Лукашенко може зберігати самодержавство й керовану державою модель економіки.

«У відносинах країн йде мова не про звичайну залежності, а про взаємозалежність», – каже Мельянцев і перераховує козирі Білорусі у переговорах. Білорусь не дозволила Росії створювати в країні свої бази, але у Росії є радіолокаційна станція у Ганцевичах, а в місті Вілейка – вузол зв’язку ВМФ Росії з атомними підводними човнами, що знаходяться в Атлантичному океані. Вони важливі, і термін договорів про оренду починають спливати.

Крім цього, платформи для російських ракетних комплексів «Іскандер», «Тополя-М» і «Тор» все ще виробляють у Білорусі, зазначає він. Лукашенко майстерно створив такий образ, що Білорусь коливається між Росією і Заходом. Він показує, що іноді фліртує із Заходом.

За словами Шрайбмана, це не так. Лукашенко, як і раніше, залишається на Заході політиком, якому не подають руки. Зближення зі США, про яке зараз багато говорять, є лише «нормалізацією відносин», а дипломатичні зв’язки існують на рівні посольств.

Відносини з Росією у багатьох аспектах залишаються тісними. Більшість громадян теж цього хочуть, але підтримують таку ідею незалежності.

Є й забобони, говорить Мельянцев. Це проявилося у 2014 році, коли Росія захопила Крим.

За словами Мельянцева, Білорусь відправляє до Військової Академії Генерального штабу Збройних Сил Росії менше офіцерів, аніж раніше. Військові, представники органів безпеки й спеціальні війська «м’яко стають більш білоруськими», а тих, хто занадто близький до Росії, прибирають.

Навмисно вирощується почуття націонал-патріотизму, і після захоплення Криму цей процес почав відбуватися ще активніше. Білорусь проводить у Росії інформаційні кампанії, щоб зберегти у росіян добре ставлення до себе. Це спосіб підготовки до російської інформаційної війни, яка, на думку Мельянцева, вже ведеться.

Відвідувач бару «Піна» Антон Трафімовіч каже, що стурбованість – занадто сильне слово для того, що відбувається. «Всі мої друзі добре розуміють, що Білорусь – незалежна країна. Вони дуже патріотичні», – говорить він.

Недовіра до Росії, на думку Трафімовіча, з’явилась у середині 2000-х років. «Моїм однокласникам, друзям і колегам не подобається те, куди йде Росія».

Факти про Білорусь:

– країна в центрі Європи;

– Білорусь стала незалежною у 1991 році після розпаду СРСР;

– у країні проживає 9,5 млн чоловік;

– Олександр Лукашенко переміг на останніх чесно проведених президентських виборах у 1993 році. Відтоді він керує країною самодержавно.

Юссі Ніемеляйнен, Helsingin Sanomat, Фінляндія

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *