Сім головних зовнішньополітичних тем 2019 року – від Брекзита до Північної Кореї

Гарячі теми 2019 року, швидше за все, виявляться всім добре знайомими, пише американський портал. Північна Корея, Китай і Близький Схід продовжать тяжіти над порядком денним і визначати зовнішню політику США. «Передбачати головні світові теми майбутнього року – заняття невдячне. Але ми все одно спробуємо».

Передбачати головні світові теми майбутнього року – заняття невдячне. Але ми все одно спробуємо.

Нехай це і кліше, але у світі дійсно панує бардак. Рідкісна криза невпинно дотримується календаря – розтягуючись замість цього на місяці, роки, а часом і на десятиріччя.

Тому передрікати головні теми 2019 року – ризиковано. Але чим чорт не жартує.

Гарячі теми 2019 року, швидше за все, виявляться всім добре знайомими. Північна Корея, Китай і Близький Схід продовжать тяжіти над порядком денним і визначати зовнішню політику США. Ряд країн, у тому числі демократичних, продовжить фліртувати з авторитаризмом. Президент Дональд Трамп буде і далі твітити направо й наліво і, ймовірно, посвариться ще з кимось із світових лідерів.

Не буде брехати, ніби нових зіткнень не виникне. Виникне – ще й як!

Однак ми можемо бути більш-менш упевненими, що деякі зарубіжні події й надалі залишаться у центрі світової уваги. Отже, без зайвих прелюдій, ось сім головних тем, за якими доведеться стежити у 2019 році.

Брекзит: чи домовляться сторони? А може, розлучення скасовується зовсім?

Великобританія вступає у новий рік, обтяжений низкою політичних криз. Угоди з Європейським Союзом щодо Брекзита прем’єр-міністр Тереза ​​Мей досягла, але ця угода виявилась всім настільки неприйнятною, що її зняли з парламентського голосування, запланованого на грудень. Незабаром проти неї підняла повстання її ж Консервативна партія. Бунт політик утихомирила, але її становище залишається хитким.

Нове голосування за угодою щодо Брекзита Мей запланувала на 14 січня, але і в новому році воно навряд чи ні з того ні з сього сподобається парламенту. Що ж змінилось? Нове голосування відбудеться набагато ближче до граничного терміну – 29 березня 2019 року.

Якщо Великобританія угоду про вихід до того часу так і не ратифікує, то їй доведеться залишити Євросоюз без жодного договору. А цей сценарій більше скидається на роман-антиутопію: збої у постачанні продовольства, дефіцит ліків, скасування авіарейсів і кілометрові черги у портах. Уряд Мей активно будує надзвичайні плани на той випадок, якщо доведеться йти «по-англійськи» – але чим менше часу залишається до дати виходу, тим гіршим здається такий результат.

Ось чому все голосніше лунають крики про повторний референдум, «народне голосування», яке і вирішить майбутнє Брекзита. Цілком ймовірно, що один з варіантів – це все переграти й залишитись у Європейському Союзі, наче нічого й не було.

Противників виходу з Євросоюзу стало більше, оскільки багато хто усвідомив, що обіцянки «брекзитерів» насправді виходять зовсім не такими обнадійливими – проте розкол у країні триває.

І що б не сталося 29 березня 2019 року, чимало британців залишаться глибоко розчарованими.

Торгова війна США й Китаю: Людина-тарифікатор завдає удару у відповідь

У кулуарах саміту «Великої двадцятки» в грудні США й Китай досягли скромного компромісу щодо торгівлі. Трамп погодився відкласти заплановане на 1 січня підвищення тарифів на китайські товари на загальну суму $200 млрд, запропонувавши натомість 90-денну відстрочку для переговорів про нову торгову операцію.

Переговори, як повідомляється, заплановані на січень, але їхній результат передбачити важко. На думку експертів, прогрес є можливим у таких питаннях, як мита або торговий дефіцит – у Америки є величезний торговий дефіцит з Китаєм, який Трамп і збирається зменшити.

Почасти це пов’язано з тим, що нинішні мита боляче б’ють по американській економіці, так само й Китай починає відчувати економічний спад. У інших питаннях – таких, як захист інтелектуальної власності – обидві сторони, як і раніше, далекі від взаєморозуміння.

У той же час напруга між двома країнами зростає з кожним днем. Відносини похитнулись після арешту фінансового директора «Хуавей» Мен Ваньчжоу за порушення санкцій щодо Ірану (причому під перехресний вогонь потрапила Канада). Окрім іншого, арешт слід розглядати і як попереджувальний постріл США на тлі побоювань через китайське шпигунство. Далі США звинуватили двох хакерів, імовірно пов’язаних з китайським керівництвом. За даними слідства, вони проникли до ділових і урядових мереж кількох країн з метою крадіжки секретних даних.

Тим часом, президент Сі Цзіньпін провів значну консолідацію влади, і здавати міжнародні позиції у новому році, схоже, він не збирається. У своїй промові минулого тижня Сі висловився на захист власної політики й передбачив подальше зростання Китаю. У подробиці торгової війни з США він не вдавався, але повідомив, що «ніхто не має права диктувати китайському народу, що можна і чого не можна».

Це означає, що 2019 рік для двох світових наддержав стане непередбачуваним. Може статися так, що США й Китай досягнуть згоди, а може, і навпаки – все розпадеться, й торгова війна відновиться з новою силою.

Демократія у небезпеці

«Нас гнітять демони націоналізму, антисемітизму та екстремізму», – заявив французький президент Емманюель Макрон у листопаді на заході щодо 100-ої річниці перемир’я, що поклало край Першій світовій війні.

Макрон провів паралелі між тією епохою й сьогоденням – коли країни все більше зосереджуються на собі, а демократичні інститути слабшають.

У 2018 році Угорщина й Польща занурились ще глибше у безодню авторитаризму. Президентські вибори у Бразилії виграв праворадикал і палкий шанувальник диктатури Жаір Болсонару. Президент Туреччини Реджеп Тайіп Ердоган був переобраний на черговий термін з розширеними повноваженнями. Нікарагуа охоплена політичною кризою, а президент Даніель Ортега бере громадянське суспільство і вільну пресу у лабети.

Майбутній рік стане ще одним випробуванням для демократичних країн, причому як розвинених, так і країн, що розвиваються. Крайні праві партії продовжать свою підривну роботу щодо дестабілізації Європи. У двох великих демократіях – Індії та Нігерії – пройдуть гострі вибори, які, можливо, приведуть до зміни курсу. Америці, яка вважається лідером вільного світу, у прийдешньому році, можливо, самій доведеться вести боротьбу за верховенство закону та його інститути – на тлі розколотого Конгресу й чисельних розслідувань проти президента.

Цей список можна продовжити – проте в останні тижні 2018 року в Угорщині відбулись антиурядові демонстрації. Багатотисячні акції протесту проти нападу на опозиційного політика пройшли і в сербській столиці Белграді. Під тиском громадянського суспільства Польщі довелось скасувати намічену чистку судової системи. Зростання авторитаризму наштовхується на опір.

2019 й рік покаже, хто переможе й де саме.

Північна Корея: другий саміт чи щось гірше?

Про те, що готує світу Північна Корея у прийдешньому році, ми дізнаємось вже 1 січня з новорічної промови Кім Чен Ина. У ній він, можливо, відкриє завісу таємниці з порядку денного Пхеньяна, особливо у питаннях, що стосуються переговорів щодо ядерної програми.

20 грудня Центральне телеграфне агентство Кореї (ЦТАК), офіційний рупор режиму, опублікувало заяву, у якій говориться, що Північна Корея не денуклеаризуєтся доти, доки США не усунуть ядерну загрозу з Корейського півострова та з усього регіону.

«По суті, послання таке: ми, звичайно, почнемо роззброюватися, але, цур, ви перші, – повідомив мені професор політології Массачусетського технологічного інституту Віпін Наранг, експерт по Північній Кореї. – Аж доти ми від ядерної зброї не відмовимося».

Якщо Кім повторить цю вимогу у своїй новорічній промові, адміністрації Трампа буде ще складніше переконати себе в тому, що Північна Корея піде на демонтаж своєї ядерної програми.

Після цього на порядку денному, ймовірно, стане таке питання: чи буде Трамп і далі вдавати, ніби справи йдуть саме так, як він каже, чи, нарешті, змириться з очевидною реальністю – а вона така, що Пхеньян не тільки не збирається йти на денуклеаризацію, але й, навпаки, нарощує свою ракетну програму? І якщо Трамп, нарешті, визнає, що його чарівні листи Кіму позбавлені будь-якого сенсу, які інструменти залишаться в арсеналі його адміністрації, щоб протистояти північнокорейській загрозі?

Все це також може підвести Трампа до зіткнення з власною адміністрацією, пророкує Наранг. Держдепартамент чудово розуміє, що Північна Корея грає не за правилами, але Трамп – а він своїх помилок не визнає ніколи – продовжує будувати повітряні замки.

Північна Корея при цьому розігрує свою партію спритно. Вони спокійно розширюють і поглиблюють свою програму озброєння. «Все, що від них вимагалось, – це лежати тихо й не висовуватись, і в цьому вони за останні пару місяців досягли неабияких успіхів», – вважає Наранг.

Якщо Кім продовжить у тому ж дусі, то він свого доб’ється – і новий саміт з Трампом у 2019 році відбудеться.

Саудівська Аравія, Ємен і шоу Мухаммеда ібн Салмана

Мабуть, найбільше нарікань у майбутньому році викликає партнерство між США й Саудівською Аравією. Світ ще не оговтався від шоку після вбивства журналіста-дисидента Джамала Хашоггі і того, яку роль у ньому імовірно зіграв наслідний принц Мухаммед ібн Салман (МБС), фактичний правитель саудівського держави.

Загибель Хашоггі зірвала з МБС маску прогресивного реформатора, оголивши його прагнення до влади, тягу до закручування гайок, а також його роль у єменському конфлікті, який вже призвів до гуманітарної кризи. «Світ перевів свій погляд на справжній образ Мухаммеда ібн Салмана», – прокоментував Крістіан Коутс Ульріксен (Kristian Coates Ulrichsen), фахівець з Близького Сходу Інституту Бейкера.

«Думаю, у 2019 році ми побачимо продовження, – додав він. – Один з ключових сюжетів 2019 року такий: саудівці уявили собі, що Білий дім стоїть горою за МБС. Білий дім справді спробує його захистити, але потім усвідомить, що вже запізно».

Основна причина, чому Білий дім не прийде на допомогу МБС, – це Конгрес. Трамп рішуче відмовився покласти особисту відповідальність за смерть Хашоггі на МБС, завдяки чому посварився як з республіканцями, так і з демократами. У грудні Сенат прийняв історичну резолюцію – підтриману обома партіями – про припинення військової підтримки просаудовської коаліції в Ємені і знову закликав засудити МБС за вбивство Хашоггі.

Далі цей законопроект навряд чи піде, проте прогресивне крило в Конгресі – а в ньому більшість у демократів – все ж наполягає на пріоритетному розгляді.

Крім того, демократи мають намір довести до кінця розслідування фінансів Трампа і його зовнішніх зносин та вже дали зрозуміти, що ділові зв’язки Трампа з Саудівською Аравією також потраплять під пильну увагу слідчих.

У більш широкому сенсі, американську військову підтримку саудівської кампанії в Ємені спробують зупинити представники обох партій. Очікується, що глибока гуманітарна криза, що вразила країну, у 2019 році тільки посилиться. Вже зараз допомоги потребують 75% єменців.

Хоча під завісу 2018 року зажевріла надія на мирні переговори, реальне вирішення конфлікту здається малоймовірним. МБС оголосив підтримуваним Іраном повстанцям-хуситам війну до переможного кінця, тим самим підштовхнув їх ще ближче до Тегерану. Щоб саудівці раптом відступили – це малоймовірно.

Тому ібн Салман і його влада у Саудівській Аравії стануть однією з головних тем майбутнього року. «Уявіть собі, що вся влада зосередилась у руках однієї людини, – говорить Ульріксен, – і ця людина – 33-річний чоловік, який не знає упину».

Мир на Близькому Сході: Кушнер нарешті покаже світу свій план

Трамп якось говорив, що якщо мир на Близький Схід не принесе Джаред Кушнер, його зять і старший радник, то це не під силу нікому. Що ж, 2019 рік виведе його на чисту воду. Як повідомляється, адміністрація оприлюднить свій план щодо Ізраїльсько-палестинського врегулювання. В ідеалі це відбудеться до виборів в Ізраїлі.

18 грудня колишній посол США в ООН Ніккі Хейлі анонсувала новий план, хоча конкретних деталей і не привела. Вона сказала, що ця пропозиція буде на руку палестинцям і принесе деякі ризики Ізраїлю. Вона назвала його «вибором між обнадійливим майбутнім, яке відкидає змарнілі, застарілі й нереалістичні вимоги минулого – і незрозумілим майбутнім з переговорами, які вже зарекомендували себе як провальні».

Багато хто визнав це відмовою від палестинських вимог повернути всі землі, окуповані Ізраїлем з 1967 року, і встановити столицю у Східному Єрусалимі – які історично підтримувались арабськими та європейськими союзниками. Кілька європейських країн вже оголосили будь-який план, який цих положень не враховує, «заздалегідь нежиттєздатним».

Сам Кушнер над минулими чернетками мирного плану насміхався, кажучи, що вони наплодили «безліч помилкових реалій». Але шанси, що вони разом з посланником Трампа на Близькому Сході Джейсоном Грінблаттом (Jason Greenblatt) справді запропонують щось таке, на що погодяться палестинці, відверто незначні.

Адміністрація Трампа по суті сама відштовхнула палестинців – вони відмовились брати участь у переговорах після того, як США у травні цього року перенесли своє посольство з Тель-Авіву до Єрусалиму. Розкол посилили інші репресивні заходи по відношенню до палестинців – у в тому числі рішення США припинити підтримку палестинських біженців.

Кушнер розраховував, що план підтримає Саудівська Аравія і його приятель МБС – але цей сценарій здавався відверто сумнівним навіть до скандалу навколо Хашоггі.

На цьому тлі, найімовірніше, виявиться, що план адміністрації буде до вподоби Ізраїлю, а це значить, що палестинці і близько до столу переговорів не підійдуть. Інше питання: провалиться план Кушнера по-тихому чи сколихне у регіоні нове коло напруги.

Росія, Росія і ще раз Росія

Що б там не говорив Трамп, новину про виведення американських військ з Сирії президент Росії Володимир Путін публічно привітав. Це те, чого Путін завжди домагався – щоб США пішли геть зі світової арени.

У 2019 році таких епізодів, можливо, стане більше. Міністр оборони Джеймс Меттіс, переконаний прихильник НАТО, в грудні несподівано подав у відставку, повідомивши, що не вірить, ніби Трамп високо цінує західні альянси, які слугували залякуванням Росії. Без бодай якого-небудь стримуючого впливу Меттіса, чиї повноваження закінчуються у лютому, Трамп, напевно, почне ще активніше просувати свою позицію «Америка понад усе» – за рахунок демократичних союзників США.

«Америка понад усе» Путіна цілком влаштовує: так він зможе сіяти смуту по всьому світу й далі. Свої операції по втручанню у виборчі кампанії інших країн Кремль продовжує, розпалюючи ворожнечу не тільки у США, але й в інших потенційно гарячих точках –  наприклад, на Балканах і в колишніх радянських республіках. Крім того, у 2019 році може відгукнутися російське захоплення українських кораблів.

І, не дивлячись на дивну дружбу Трампа й Путіна, розлад між двома країнами все посилюється. У своїй промові 20 грудня Путін попередив про небезпеку ядерної війни через рішення США відмовитися від договорів про контроль над озброєннями епохи холодної війни. США дали Москві час до лютого, щоб та, нарешті, виконала умови Договору про РМСД. Ряд експертів пророкує, що чергове порушення спровокує гонку озброєнь.

Над усім цим нависає тінь спецпрокурора Роберта Мюллера, який розслідує російське втручання у вибори 2016 року і можливу змову між Кремлем і штабом Трампа. Ряд ключових питань досі залишається без відповіді, але Мюллер, як очікується, підготує доповідь у 2019 році, і тоді американський народ і увесь інший світ, нарешті, дізнаються про справжню роль Росії в нагнітанні розколу в американському суспільстві.

Джен Кірбі Vox

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *