Словацькі журналісти: чому Словаччина обирає Захід, а не Росію

Словаки – західний народ. Це обумовлено нашою культурою та історичною традицією (ми використовуємо латиницю і у нас завжди переважали католицтво і протестантизм, а не православ’я).

Наші фортеці і костели побудовані в готичному стилі, а не у візантійському. Сьогодні ми є членом НАТО і Європейського Союзу та беремо участь у формуванні їхньої політики. Близько 85-88% нашого експорту відправляється до країн ЄС та НАТО, а в Росію – лише близько 2,2%.

З Росією нас пов’язує тільки мовна спорідненість та близько 40 років загального соціалістичного минулого. Нафту й газ тепер ми можемо імпортувати і з Росії, і з інших регіонів – в залежності від нашого бажання. І незважаючи на все це, «східна орієнтація» у наших краях нерідко підноситься як реальна альтернатива, а ставлення до Росії (тобто тема, яка повинна знаходиться на периферії зовнішньої політики) якимось шокуючим чином опинилося в центрі внутрішньополітичної дискусії і навіть вносить розкол у багато сімей …

Якби перспектива відмовитися від західного співтовариства і зайнятися «пошуками рівноваги і нейтралітету між Заходом і Сходом» втілилася в реальність, то для Словаччини це стало б небезпечним експериментом, за який Україна, Сербія, Молдова та інші країни заплатили або ще продовжують платити кров’ю і неймовірними злиднями. У колі розвинених демократичних західних країн, до яких ми належимо, нам живеться дуже непогано, і у сформованих міжнародних умовах це найкращий варіант для нас. Правда, це не означає, що ми не повинні критично ставитися до стану нашого західного співтовариства.

Чому ж частина словацького суспільства переживає дивовижні теплі почуття до Росії? Глибинну причину цих східних сентиментів, властивих багатьом словакам, варто шукати в романтичній патріотичному епосі, коли був створений ідеалізований образ Росії і слов’янства як такого. Однак міркувати так міг собі дозволити хіба що Ваянський (Svetozár Hurban-Vajanský, словацький поет — прим. ред.), який у себе в глушині не ніс ніякої відповідальності за реальну політику. Нове покоління, представлене Масариком, Штефанеком і Бенешем, зуміло у 1918 році домогтися очевидного успіху й прогресу в історії словаків і чехів саме завдяки співпраці з розвиненими демократичними західними державами. Переорієнтація словацької та чеської національної політики у критичний період Першої світової війни на Захід є однією з головних заслуг цих політиків.

Зв’язки, які встановилися між Чехословаччиною та СРСР в 1948-1989 роках, були нав’язаними і неприродними. Вони трималися на радянській військовій силі. Ми заплатили за це роками соціальної стагнації, несвободи і зростаючого відставання від розвинених західних держав. На те, щоб виправити таке становище, пішло десять — двадцять років. Навіть незважаючи на те, що всередині Чехословаччини, наприклад, на відміну від Фінляндії, намітилася власна тенденція до реалізації соціалістичної моделі організації суспільства, ясно, що без радянського тиску цей соціалізм знайшов би набагато більш гуманну форму. Якби питання його розвитку залишився у компетенції чехословацької влади, то вже в 60-і роки він був би значно скоректований.

Васальне підпорядкування СРСР, проте, тривало майже два покоління. Закономірно, що з’явилася ціла група інтелектуалів і простих громадян, для яких російська мова, як і раніше, є основною іноземною мовою, і почуття солідарності з Росією та її культурою вкоренилося в них дуже глибоко. Ці люди продовжують впливати на наш суспільний дискурс, і навряд чи їм варто дорікати в тому, що найкращим періодом свого життя вони вважають 70-і і 80-і роки. Нерідко до цієї групи людей входять представники лівої інтелігенції, яка не може подолати неприязнь до США і встояти перед ідеалізацією Росії. При цьому вони ігнорують той факт, що Росія сьогодні є абсолютно капіталістичною країною, яка не має ніякого відношення до радянських уявлень про соціалістичне перетворення суспільства.

Не варто також забувати тих, хто дуже постраждав від трансформації, що почалася після 1989 року. Незважаючи на значний загальний економічний підйом Словаччини, ці люди, через свій вік та кваліфікацію, не змогли взяти з нього вигоду. Їх розчарування проявляється, у тому числі, в неприйнятті Заходу. Незважаючи на дуже обмежену торгівлю і контакти з Росією та невеликі російські інвестиції, в Словаччині є група підприємців та інтелектуалів, які залежать від відносин з Росією і являють собою відносно гучне й корисливе лобі. І у нас також є категорія громадян, які просто нав’язують авторитарний стиль російської політики.

По-людськи можна зрозуміти, чому в Словаччині у лівому і національно-консервативному сегменті суспільства панує некритична симпатія до Росії. Наше процвітання, безпека і вільний розвиток, однак, пов’язані з приналежністю до Заходу. Тут немає ніякої «русофобії» – тільки раціональний розрахунок. Адже і в особистому житті, як правило, ми по можливості обираємо найкраще суспільство, в якому діють певні гідні правила і норми, і перебування в якому стимулює нас до подальшого особистісного росту.

Даніел Шмігула, Pravda

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *