«Свобода дітей, посмішки навкруги, геть незрозуміла система податків і чудовий клімат»: історія емігрантки в Нідерландах

Вікторія Волошина ніколи не сиділа на одному місці. Останнім часом вона жила у Львові, до цього – у Дніпрі, і взагалі, за її словами, дуже багато переїжджала. Ця любов до постійної зміни місць не зникла навіть тоді, коли їхня сім’я збільшилась. У Вікторії та Макса двоє чарівних доньок – одній шість років, іншій – три.

І ось одного разу, згадує Вікторія, вони вирішили, що потрібно щось змінювати. Чому б не переїхати до Нідерландів? І вони зробили це. Саме про їхній досвід еміграції ми й розмовляли з цією чарівною дівчиною – мамою двох дітей, дивовижним ілюстратором і чарівною дружиною.

– Пам’ятаєш, коли і як було прийнято це рішення? Це був якийсь особливий момент?

– У цілому мені подобалось наше життя у Львові, але ми завжди хотіли спробувати пожити десь іще. Ми вирішили не відкладати мрію на момент, коли діти виростуть, і прийняли рішення про переїзд досить швидко. Допомогла у тому числі й робота Макса: він програміст, і зміг знайти там роботу, отримати робочу візу, за якою ми й переїхали. Я не пам’ятаю якогось «особливого» моменту. Просто вирішили – це крутий новий досвід, він буде цікавий і корисний всім нам. Поїхали!

– А чому саме Нідерланди? Напевно, це не найпопулярніша країна для українських мігрантів. У порівнянні з тією ж Польщею… До того ж голландська мова – це, напевно, непросто?

– Нідерланди – тому, що це культурно й історично абсолютно не схожа на нашу країна, до того ж мені близький образ життя й цінності цих людей. Для життя ми вибрали місто Гарлем. Він розташований за 20 км від Амстердама, але при цьому не настільки туристичний, не такий гучний. Тут дешевша нерухомість, але при цьому можна зручно й швидко добиратися на роботу (чоловік працює в Амстердамі). І, я вже говорила, ми любимо щось нове, незвичне. Наприклад, голландську мову. Взагалі про мої стосунки з голландською можна вже книги писати. Я її вчу, але з новими мовами, знаєте, як буває: доки я дивлюся на мову уважно, тримаю її перед собою як мету №1, усвідомлюю масштаби й важливість майбутньої місії та активно мотивую себе, у мене нічого не виходить. Ну, як, виходить, але повільно, через страх і великий опір у формі «все чуже, я нічого не розумію, я не думаю і не відчуваю так», і я постійно ловлю себе на тому, що уникаю мови. Щоб прийняти хоча б думку, що це можливо, треба зробити стільки внутрішнього подолання, що здається, ніби я не мову вчу, а вся страждаю над нею. Багато сил витрачається не на навчання, а на те, щоб умовити себе піти на дискомфорт. Мені допомогло, коли я перестала думати, що вивчити мову – моя місія, мета, першорядне завдання, і від того, як я з ним впораюся, залежить приблизно все. Найскладніше прийти до такого стану, коли нова мова активна, але не у фокусі, і ти ніби користуєшся нею, але не встигаєш усвідомити це, злякатися й впасти в заціпеніння. І саме тоді починає виходити. У мене так вийшло з англійською, яку я вчила все життя, а користуюся по-справжньому тільки останні 4 місяці. Тому що вона вперше стала не проблемою, яку можна до нескінченності уникати, а рішенням. Англійська стала найшвидшим і найлегшим способом розуміти й виражати себе, і в решті-решт виживати якось у новому місці. Мова стала не метою, а способом. Голландська від цього не стає простішою, але з розумінням себе краще виходить розподіляти ресурси і не витрачати стільки часу й сил на ступор, страх і почуття, що не хочеш, але треба. Нормально рухатись у своєму темпі, нормально робити помилки й придумувати свої способи освоювати нове.

– А як з мовними питаннями у ваших доньок? Чи відчувають вони складності, або їм, навпаки, легше через їхній вік?

– Звичайно, у дітей був досить сильний стрес, і в тому числі він був пов’язаний з мовами. На момент переїзду донькам було 2 і 5 років. Старша донька складно переживала період адаптації. У Нідерландах діти йдуть до школи з 4-х років за бажанням, і в 5 – обов’язково. Зазвичай ми спілкуємося всередині родини російською, але був період, коли активно впроваджували українську для побутового спілкування всередині сім’ї, але на деякий час від цього довелося відмовитися – виявилося занадто складно для дітей. Вони поза домом користуються англійською та вчать голландську. Тобто з чотирьох мов активно користуються трьома. І я ними шалено пишаюся.

Якийсь час, на початку адаптації, звичайно, було складно, особливо для старшої: Аліса поступово влилась у шкільні процеси, активно вивчає мову, бере участь у місцевих традиціях і святах, і на канікулах сумує за школою та вчителям. Хоча про те, як тут працює система освіти, звичайно, варто говорити окремо. Це просто захоплення!

– Розкажіть детальніше, як ви знайшли школу, як влаштовувались в неї? Які були труднощі або, навпаки, приємності?

– Ми просто знайшли школу, яка нам найбільше підходить, у нашому районі, і подали туди пакет документів. З цим складнощів не виникло. І 31 серпня ми збирались до школи. Окремо варто зауважити, що збори до школу в Нідерландах виглядають, як покупка пляшки для води, Ланчбокса й нових колготок з сердечками, тому що школи тут безкоштовні. Тобто дійсно безкоштовні: нам не потрібно купувати ручки, зошити, підручники й форму. І звичайно, що здавати на ремонт, вікна та парти теж не потрібно. Здавалося б, що це було найпростіше питання, але 31 серпня вдень нам подзвонили зі школи і запропонували перейти в іншу: на ранковій нараді вчителям здалось, що відсутність у Аліси достатнього рівня англійської та голландської в принципі може бути проблемою для її адаптації. Ми окремо говорили про це з директором і вчителем, і це не було проблемою, коли ми подавали документи, але потім щось змінилось. Адміністрація школи вибачилась, що все так несподівано. Але, звичайно, я була засмучена, злилась і переживала за Алісу, а Аліса очікувано протестувала проти мовної школи – як і багатьом дітям 5-ти років, їй було важливо дізнаватись про великі зміни заздалегідь. Нам сказали, що у нас все ще є місце в школі №1, і ми можемо наполягти на своєму рішенні й залишитися там. Керівництво школи навряд чи зрадіє, але така опція є. Але ми подумали, обговорили з чоловіком і вирішили, що, можливо, в школі №2 Алісі насправді буде легше вчити мову. І в підсумку Аліса пішла в мовну школу.

Ця школа для дітей, що не говорять голландською. Основна мета тут – навчитись розуміти й говорити, влитись у середовище. Така школа одна на цілий регіон, і діти приїжджають сюди навіть із сусідніх міст. Нам пощастило – ми живемо за 400 м від школи. У перший навчальний день всі прийшли в зручному «що попало», у тому сенсі, що без бантів, букетів і шкільної форми. Урочиста лінійка тривала до 10 хвилин, за які вчителі та директор вийшли до дітей і батьків, заспівали веселий гімн а капела, «підняли» прапор школи й розбрелись по класах вчитись. Поки Аліса була на перших уроках, ми поговорили з директором і заповнили документи для вступу. Все пройшло легко й швидко – жодних довідок від лікарів, щеплень і тестів на IQ. Ми отримали розклад, брошурку з контактами школи, а також календар вихідних днів і канікул на майбутній навчальний рік. Навчальний клас тут – простора й затишна кімната з дитячими малюнками на стінах. Мінімум кольору, багато простору, повітря й світла. Повно іграшок, і в основному всі з дерева: іграшковий будиночок з ляльками й меблями, кубики для будівництва, пазли, пересувний театр.

Замість звичної дошки на стіні – великий екран. Замість окремих парт – один круглий стіл. Для мене все це стало приємним шоком. Це було так не схоже на наші школи, так легко й просто, що спочатку просто не вірилось. Але на цьому мої здивування не закінчились. Як з’ясувалось пізніше, їжу діти приносять з дому, й вітається, якщо вона здорова. Тобто НЕ сік, не чіпси і не солодощі. Наш звичайний набір – сендвіч + овочі / ягоди / фрукти й пляшка з водою. Спортивна форма зберігається прямо в школі і видається у кінці тижня на прання, що зручно. П’ятниця у день, присвячений спорту, але і в інші дні діти займаються ним між основними заняттями. В якості спортивного інвентаря в школі є самокати та велосипеди. І самим приємним бонусом виявилось те, що для батьків є уроки голландської – 1 година, раз на тиждень. Відвідування безкоштовне й добровільне. Сам урок проходить повністю голландською мовою (як і навчання у дітей). Все це виглядало як цілком пристойна приватна школа в Україні, але тут наша школа утримується за рахунок податків і повністю безкоштовна.

– Просто неймовірно! Думаю, тобі як мамі особливо приємно таке ставлення до дітей у країні? Чи було ще щось, що здивувало тебе в Нідерландах у питанні виховання дітей та ставлення до них?

– Мабуть, найбільший плюс переїзду сюди з дітьми це те, що я перестала бути тривожною й смиканою матусею. Тому що тут всім байдуже: як одягнена (і чи одягнена взагалі) дитина, як голосно вона себе поводить, чи взута вона, чи змерзла. За моїми спостереженнями, тривожно поправляють шапочку й бігають з курткою за дитиною в основному мігранти. Місцеві батьки і не думають турбуватись про це. У дітей зовсім інший рівень свободи тут. Їх не закутують у сто одежинок, якщо їм не холодно, їм дозволяють копатися в піску, бруднитися, їсти брудними руками. Мені знадобилось кілька місяців, щоб звикнути, що це все можна. Незнайомці посміхаються й роблять компліменти дітям. Це добре впливає не тільки на дітей, але здорово знімає навантаження й провину з тебе, як з мами. Діти вчаться самостійності, але при цьому отримують ту саму свободу, яка дозволяє їм відчувати себе щасливішими без постійних батьківських «Не можна! Відійди! Не чіпай!». Взагалі місцеве суспільство тут дуже сильно реабілітує тебе у власних очах як маму.

– А які місцеві звички та звичаї дивували вас, що було складно?

– Складно було робити все вперше. Практично всі звичні процеси (оренда житла, медицина, школи) дуже відрізняються від того, до чого ми звикли в Україні. Нам знадобився якийсь час, щоб розібратися й зрозуміти, як працює страхова медицина, оподаткування, повернення податків.

Єдине, з чим у нас не було складнощів напевно – це оренда житла. Ми знайшли житло віддалено, ще в Україні. Але перші днів 10 жили у тимчасовому житлі, оскільки увесь цей час йшов процес комунікації з власником, підготовки й підписання договору про оренду. Тут часто не поспішають з такими речами. Взагалі найголовніше кредо місцевих – це завчасне, спокійне планування всього взагалі.

Наші голландські друзі почали готуватись до новорічних свят ще восени, а в жовтні вже були куплені всі подарунки родині та близьким. А щоб «спонтанно» з’їздити разом за покупками, ми домовляємося про зустріч за місяць. Але поступово до цього звикаєш.

Повертаючись до питання: Є ще два моменти, які ми не розуміємо й досі – система оподаткування та страхова медицина.

Зі страховою медициною ми стикались кілька разів. За весь період у нас було кілька звернень до лікаря, і всі вони не були надто успішними. Ми ще розбираємось, як це працює тут. Але при цьому були і приємні моменти, що пов’язані з цим питанням: до моєї молодшої доньки приходила медсестра. У Нідерландах діти до 4-х років перебувають під наглядом особливої ​​медслужби, а після спостерігаються у сімейного лікаря. І так само, як в Україні медсестра відвідує сім’ї з ньюборнами (новонародженими – прим. ред.), тут відвідують дітей до 4-х років.

Завдання цієї служби – стежити, щоб дитина була здорова і в порядку в усіх відношеннях.

Медсестра за чашкою кави хвилин 40 говорила з нами про Лею, відсутні щеплення, розпитувала про генетичні хвороби в родині, про нашу освіту, додаткові фактори стресу крім недавнього переїзду, а також про те, чи вистачає родині грошей і чи було у батьків Леї благополучне дитинство. За результатом цього візиту ніхто не зробив з мене жахливу матір, яка зовсім не вміє поводитися з дітьми, швидше – навпаки. Ну, і наостанок ми отримали брошуру з інструкцією щодо дитини, за рекомендацією почати давати Леї вітамін Д: через нестачу сонячного світла діти тут до 4-х років приймають його протягом року. Ось такий доки що наш досвід спілкування з місцевою системою медицини.

Що стосується податків, то з ними поки що так само незрозуміло, але потроху ми розбираємось. Наприклад, тут є програма, яка називається 30% tax ruling for highly skilled migrants. Це означає, що деякі компанії, у тому числі й компанія, в якій працює Макс, можуть подати документи співробітників на повернення 30% податку, яким обкладається зарплата співробітника. До того ж є ще ряд програм, за якими частина податків повертається в кінці року. Це дуже зручно і допомагає мігрантам, які тільки освоюються на новому місці, зберегти частину грошей. Але все виявилося не так просто – бюрократична система, з якою ми зіткнулися при спробі повернення частини податків, просто страхітлива. І навіть після того, як ти зміг дізнатися, які папери потрібні, зібрав їх всі й зміг подати, результат, як і його часові рамки, ніхто не гарантує. Так що зараз ми ще чекаємо на відповідь.

Все це, як і деякі інші побутові дрібниці, виявилось досить складним для нас, але при цьому у нас неймовірно милі сусіди (пара, їм близько 60 років), і вони дуже стараються всіляко підтримувати нас. Ми не часто звертались до них за допомогою, але їхня відкритість і добре ставлення до нашої сім’ї дуже підтримували нас. Взагалі, якщо говорити про місцеві звички, то тут цілком нормально, коли зустрічаєшся поглядом з кимось, люди посміхаються і вітаються. Люди бажають доброго ранку, навіть якщо ви не знайомі і перетнулись, коли виносили сміття, тут цілком природно спілкуватись і дружити з сусідами, ходити один до одного в гості на каву або келих вина, і ми потихеньку освоюємо цю традицію.

– Ви назавжди переїхали у Гарлем? Чи, може, навпаки, дуже хочеться повернуться в Україну? Як ви бачите своє майбутнє в цій країні?

– Ми ніколи не переїжджаємо «назавжди». Коли ми їхали в Нідерланди, ми домовились, що їдемо мінімум на 2 роки. Це достатній термін, щоб трохи адаптуватись і зрозуміти, чи подобається нам на новому місці і чи хочемо ми залишитись якомога довше. Звичайно, виникає багато труднощів, у тому числі й фінансових – тут просто зовсім інше ставлення до грошей і до планування бюджету. Іноді здається, що ми не впораємось, і хочеться терміново знайти грошей на квитки й повернуться додому, але згадуєш все те, у що я закохалася тут з першого погляду: ідеально прекрасний клімат, коли навіть кінець грудня ти продовжуєш називати осінню, привітні доброзичливі люди всюди навколо чисті парки, в яких можна гуляти, обідати, спілкуватись і просто насолоджуватися цим всім, нові виклики, які ви вже пройшли і уявлення про те, скільки ще цікавого попереду. Видихаєш. І розумієш – потрібно пожити хоча б пару років, налагодити життя й процеси на новому місці, щоб не приймати рішень на емоціях.

Вероніка Міронова для EN

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *