Поляки задумались: а що, коли мішенню Росії стане Польща? Одна надія – на НАТО

А що, коли «зелені чоловічки» з’являться у Польщі, а російські кораблі вирішать протаранити польське судно, яке підійшло занадто близько до виходу з Калінінградської затоки й порту в Балтійську? Чи почуємо ми від світових лідерів щось, окрім заяв про «глибоку стурбованість» та «надзвичайне обурення» або адресованих «обом сторонам» закликів «запустити процес деескалації»?

Уявімо, що учасницею конфлікту виступає не Україна, а Польща, і події розгортаються не в Азовському морі, а в Балтійському, не в Керченській протоці, а в Калінінградській затоці (єдиний вихід з нього знаходиться на території Росії). Перенесемо дію з Донецької та Луганської областей у Калінінградську область і сусідні з нею Вармінсько-Мазурське і Підляське воєводства, конкретніше, в «Сувалкський коридор» – на вузьку смугу землі, яка з’єднує Польщу з Литвою, а водночас лежить між відрізаним від матінки-Росії калінінградським ексклавом та спільницею Кремля Білоруссю.

Ну як, приходять якісь думки? Можливо, про те, як уже не перший рік говорять, у тому числі і натовські стратеги, що північний фланг Альянсу – це той потенційно вибухонебезпечний європейський район, захистити який буде найскладніше? Або про те, що польський флот занадто слабкий, щоб вступати в протистояння з російським Балтійським флотом? Або про те, що, якщо на польсько-російському кордоні раптово з’являться «зелені чоловічки», ми опинимось в аж ніяк не кращому становищі, аніж Україна?

На папері все виглядає чудово. Ми вже давно входимо до складу ЄС і НАТО, все сильніше в економічному і політичному плані зростаємось із Заходом, виступаємо важливим торговим партнером Німеччини – партнером, який роздає карти в Євросоюзі. Наш військовий потенціал, звичайно, не дозволяє протистояти Росії поодинці, але в Польщі на ротаційній основі перебувають американські військові, крім того, нас захищає П’ята стаття Вашингтонського договору, який свідчить, що напад на одного члена Альянсу прирівнюється до нападу на всіх, а тому не залишиться без відповіді.

Нагадаю тільки, що з моменту виникнення НАТО П’ята стаття використовувалась лише одного разу, і стосувалась вона ситуації країни, яка могла б і сама захистити себе від будь-якої іншої держави. Після теракту 11 вересня її задіяли американці. У день ескалації російсько-українського конфлікту президент США замість того, щоб висловити свою солідарність з Європою, нагадав про те, що їй слід виділяти більше грошей на Альянс. Скарб, а не союзник!

А зараз давайте згадаємо, які кроки з 2014 року зробила Європа щодо Росії. Вона ввела економічні санкції і склала список осіб, яким заборонений в’їзд в ЄС – але це все. Німеччина продовжує будувати газопровід «Північний потік», а такі великі країни, як Італія, відкрито критикують антиросійський курс європейської політики і безпосередньо домовляються з Кремлем. Відмовився чи бодай хтось від участі в Олімпіаді або в чемпіонаті світу з футболу? Авжеж, що ні.

Кілька років тому, коли ми спостерігали загострення російсько-української конфронтації, я був у Брюсселі. Ніхто там навіть і не думав про те, що Києву треба надати якусь військову підтримку. Європейські дипломати і європарламентарі з країн Західної Європи часто вживали слово «деескалація». Це були майстерно вжиті словесні обороти на кшталт «глибока стурбованість» та «обурення».

Американці відправили українцям техніку, але не військових. Україна не входить до НАТО, тому їй довелось за це дорого розплачуватись. Потім були переговори, проте проходили вони аж ніяк не у форматі Вашингтон — Брюссель — Київ — Москва. Коли справа дійшла до старої доброї реальної політики, то мирну угоду, яка, втім, не поклала кінець гібридній війні, відзначили лише традиційні, як і в ХІХ сторіччі, держави. Значення мала лише думка Франції, Німеччини й Росії. Від XIX століття ситуація відрізнялась лише тим, що зараз російську державу можна назвати державою лише у військовому плані.

Варшавський Центр східних досліджень намагається остудити емоції, абсолютно справедливо підкреслюючи, що «інцидент з обстрілом і затриманням українських кораблів не варто вважати першим кроком до агресії, адже політична ціна нового витка збройного протистояння буде для Росії занадто високою (додаткові західні санкції, консолідація міжнародної громадськості, антиросійська мобілізація на Україні), а потенційна вигода від нього вельми сумнівна». У своєму коментарі Центр додає: «Найближчим часом Москва навряд чи зробить масштабний наступ на Україну, оскільки цей наступ згуртує українське суспільство перед обличчям загрози».

Все це, швидше за все, правда. Кремль не прагне вступати у відкритий конфлікт, адже територіальні надбання у результаті виявляться незначними, а відносини з Європою, грошей якої потребує Росія, загостряться. А якщо відкрити новий невеликий фронт гібридної війни? Чому б і ні!

Володимир Путін провів би залізним прутом по клітці з нашими політиками і спостерігав би, як з небаченим до цього розмахом розростається польський політичний хаос. Все, мабуть, закінчиться переляком, занапащеними діями європейських дипломатів, мирними переговорами та якимись військовими, політичними й економічними поступками відносно Москви (наприклад, нам доведеться забути про «Форте Трамп»).

Потім запанує «неспокійний світ». «Зелені чоловічки» у формі, яку можна купити у будь-якому магазині, час від часу будуть відповідати на «провокації польської сторони», а кораблі Балтійського флоту, «реалізуючи право на захист російських кордонів», будуть принагідно переслідувати якісь польські патрульні катери. І так, поступка за поступкою, інцидент за інцидентом, маневр за маневром, провокація за провокацією, Кремль терпляче й ефективно відновить свої колишні впливи й форпости у Східній Європі.

Міхал Госткевіч, WirtualnaPolska

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *