Ніякої комерції, показухи, а тільки молитовна зосередженість. Як живуть старообрядці в Польщі

Навколо – пагорби, ліси й озера Сувальського повіту (район у Польщі з адміністративним центром у місті Сувалки – прим. переклад.). Старообрядці – найменш чисельна й закрита релігійна меншина у Польщі. Культуролог та етнограф Кшиштоф Снарський у матеріалі «Віртуальна Польска» знайомить нас з абсолютно іншим світом старовірів, які прийшли у Польщу зі сходу у середині XVIII століття.

Ніякої комерції, показухи, а тільки молитовна зосередженість і духовна глибина східного християнства. Навколо – пагорби, ліси й озера Сувальського повіту. Ми вирушаємо шляхом старообрядців – найменш чисельної та закритої релігійної меншини у Польщі. У молитовні у Водзілках стоять, склавши руки на грудях, троє суворих чоловіків з довгими бородами – це парафіяльна рада. Перед дверима власного будинку позує ціла сім’я – Москальови. На фотографіях постає зовсім інший світ.

Зараз у Сувальському повіті живе приблизно одна тисяча старообрядців, або, як їх ще називають, старовірів. Їхні таємниці, як ніхто інший, знає хранитель Окружного музею в Сувалках культуролог та етнограф Кшиштоф Снарський, що випустив нещодавно книгу «Старообрядці: історія, віра, традиція».

Бесіда про старообрядців

Wirtualna Polska: Коли і за яких обставин старообрядці потрапили до Сувальського регіону?

Кшиштоф Снарський: Вони прийшли до нас зі сходу. Це православні росіяни, які не прийняли у XVII столітті церковну реформу патріарха Никона, а в результаті стали ворогами і Церкви, і всього керівництва Російської імперії. Їх змусили емігрувати. У середині XVIII століття Сувальський повіт (що тягнувся до Німану), за різними підрахунками, могли перетнути до 100 тис. старообрядців. Спочатку на розвідку приїжджали невеликі групи і селились у цих не найпривабливіших з господарської точки зору, але мальовничих місцях. Першими селами, які вони заснували, стали Гаусти і Чуванішки (зараз це територія Литви).

Старообрядці – неоднорідна релігійна група: в залежності від того, чи визнають вони принцип апостольської спадкоємності, вони діляться на попівців і безпопівців. Дослідники підтверджують, що люди, які приходили з півночі та зі сходу, з околиць Пскова, були безпопівцями-федосіївцями, тобто старообрядцями, що дотримувались найжорсткіших правил. Одночасно існував інший напрямок міграції. З півдня прибували попівці з чорнобильської секти, у яких було багато спільного з безпопівцями. Їм допомагали влаштуватися, іноді навіть звільняли від податків. Старообрядці славилися своєю неймовірною працьовитістю, тому люди хотіли, щоб вони у них оселялись.

У Сувальському ландшафтному заповіднику є мальовниче село Водзілкі. Воно лежить серед боліт, на глинистих і кам’янистих ґрунтах, але завдяки наполегливій праці жителів йому вдалось зайняти провідне місце у своєму районі, про що свідчать старі податкові документи.

Пост, кастрація, підвішування на гаках

– У чому полягає специфіка звичаїв і обрядів старообрядців?

– У безпопівців не було духовних ієрархів. Служби в молитовні проводив наставник – авторитетна людина, мирянин, який умів читати старослов’янською. Старообрядці чекали кінця світу й намагалися своїми справами заробити порятунок душі. Чим більш жорсткіших правил дотримується людина у поведінці, обрядах, тим вона є ближчою до Бога. Звідси взялись пости, що складають 260 днів у році, або спочатку практикувалась повна заборона на дітонародження й контакти з іновірцями, особливо православними, у яких старообрядці бачили посланців диявола. Серед невеликих старообрядницьких груп були, наприклад, скопці-фанатики, які проводили ритуальну кастрацію. Деякі люди на ніч підвішували себе на гаках, щоб наблизитися до мук Христа. Вони вірили, що людина живе лише для того, щоб знайти порятунок.

– Вони інтегрувались у суспільство чи намагалися зберегти свою своєрідність?

– З часом все трохи змінилось, оскільки кінець світу так і не настав. Дітонародження не заохочувалось, але діти почали з’являтись. У результаті деякі життєві й релігійні правила довелося змінити, оскільки ще на початку XX століття був зроблений революційний крок: старообрядцям дозволили одружуватися й мати дітей за умови, що це не відверне їх від порятунку власної душі.

Серед найцікавіших обрядів старообрядців можна назвати хрещення, під час якого дитину тричі занурюють у «живу», тобто взяту з річки або озера, воду такої температури, яка була на вулиці. Ми, сучасні люди, ставимось до батьківства інакше, але змінилась також сама кількість дітей. Старообрядці, як і інші християни того часу, відчували близькість смерті, діти народжувались і помирали за божою волею. Це прозвучить жорстоко, але люди зважали на те, що дитина, простудившись під час такого обряду хрещення, може померти. Зате ті, хто виживав, були дуже сильними.

– Такий обряд існує й досі?

– Так, дитину або дорослого під час хрещення занурюють у живу воду. За цим дійством було дуже цікаво спостерігати. До молельні принесли воду прямо з річки, дитина, яку тричі опускали до купелі, звісно, кричала. На щастя, дитина вижила. При цьому православні допускають хрещення, при якому голову дитини лише кроплять водою.

Так у нас ведеться

– У старообрядців ніяких послаблень не було.

– Не було й немає. Особливо ніяких нововведень не допускають в обряді поховання, оскільки його вплив простягається далеко за межі земного світу. Покійного можна ховати тільки в савані, одягненому на спеціальну сорочку, і тапочках (не в черевиках). Жінок обов’язково ховають у хустці, а волосся заплітають «зворотною косою». Це покликано захистити від того, щоб якісь частинки колишнього життя не потрапили у життя вічне. Прикрас до труни не кладуть.

– Як одягаються старообрядці за життя?

– Старообрядець повинен виглядати скромно, він відпускає бороду, жінки ходять з покритою головою. Чоловіки обов’язково носили сорочки, а жінки – сарафани. Зараз на офіційні заходи або для фотографій у молитовні вони намагаються одягати традиційні наряди. У жінок – це сарафан і красива хустка, у чоловіків – сорочка з коміром-стійкою, підперезана вузьким ременем. Правда, потім вони відразу ж переодягаються в більш зручний одяг. На щастя, зараз з’явилась мода на демонстрацію своєї самобутності, чим користуються, наприклад, литовці. У старообрядців ця тенденція ще не так помітна, але вони все частіше намагаються показати свою своєрідність, у тому числі й за допомогою одягу. «Так у ведеться у вірі», – пояснюють вони, і можуть вже нічого не додавати, адже в цьому твердженні ховається вся глибина того, що вони відчувають.

– Ще вони по-своєму будують, і досі вважаються відмінними теслями.

– Вони перебували в культурній ізоляції, так що їм потрібно було якось виживати. Виявилось, що вони відмінно володіють сокирою й пилкою. Їх запрошували працювати до різних місць, будувати свої будинки доручали їм навіть багато католицьких священиків. Багато оповідань на тему культури старообрядців зібрав журналіст, мандрівник, військовий і «прес-секретар» старообрядців Влодзімеж Ковальський. У нас в музеї є записи його зустрічей з Омеляном Ефішевим з Водзілок, який розповідає, що у нього вдома є пилка, яка годує всю сім’ю. Він ніжно називає її «матінкою».

Магія лазні

– Російська лазня – це теж їхній винахід?

– І так, і ні. Баня з’явилась набагато раніше, але у старообрядців вона набула особливого значення. Вони скрупульозно виконували всі правила, пов’язані з дотриманням обрядової чистоти. Магія лазні – важливий елемент їх самосвідомості.

– У чому полягає ця магія? Ви самі любите паритись?

 – Зрозуміло! Я ходжу в баню, коли приїжджаю у Водзілкі до знайомих. Це зазвичай невеликій дерев’яній зруб, у якому є дві речі: піч, у якій запалюють вогонь, та лавки, на яких можна сидіти або лежати. Баня буває чорна й біла. У чорній димоходу немає, а в чистій, білій, він є. Коли в кам’янці пару годин палає багаття, то в самому зрубі стає, як в печі: чорно й душно. Старообрядці розганяють дим, поливаючи камені водою, тоді починається «купання». Найкраще, роздягнувшись, залізти на полицю, і чекати: через пару секунд вдаряє гаряче повітря, що обпалює вуха. Тоді потрібно починати паритися, тобто стягати себе по ногах, животу, спині віником – в’язкою із прутів листяних дерев (часто до них для запаху додають гілки смородини або ялівцю). Старообрядці ходять в баню, й тому не хворіють.

– Ви прекрасно знаєте їхні звичаї. Як Вам вдалось завоювати їхню довіру? Старообрядці вважаються дуже закритою групою.

– Я почав їздити до Водзілок у середині 1990-х років. Я пройшов шлях від розмов десь на дорозі, біля паркану, поштовхом до яких служило прагнення до природного контакту, до запрошення в баню. Потім мені вже дозволили записувати розмови й навіть робити фотографії (багато років місцеві жителі не погоджувались фотографуватися, вважаючи, що записуючи якийсь фрагмент земного життя, ми зменшуємо свої шанси на порятунок). Поступово зі сторонньої людини я перетворився на чужинця, до якого всі звикли. Я поводився обережно, з повагою, і це спрацювало. Мені було дуже приємно, коли старообрядці вирішили показати мені свій найважливіший домовий хрест. На щастя, у мене в кишені була чиста хустка, через яку я зміг доторкнутися до їхньої реліквії. Довіру доводиться завойовувати довго, а втратити її можна дуже легко.

Шляхом старообрядців

– У які місця варто заглянути зовсім сторонній людині, яка вирішить зробити поїздку місцями, пов’язаними зі старообрядництвом?

– Старообрядці нікого виганяти не будуть. Собак не відв’яжуть… Хоча пару років тому у мене була одна така ситуація… Я приїхав у неділю до Водзілок, і біля дверей молитовні зустрів літнього чоловіка, який звідти виходив. Я запитав, чи можу я увійти. «Можеш, але зараз ми там молимося», – відрізав він. Я відчув, що мені слід відмовитись від цієї ідеї.

Зараз молельню у Водзілках відкривають тільки у велику свята. Зате молельню в Сувалках, яка багато років була закрита, відремонтували, так що з’явилось більше шансів побачити її зсередини. Повинна бути також доступна молитовня у селі Габова-Гронден, особливо під час богослужіння. Відмінним посередником у контактах зі старообрядницької культурою може стати ансамбль «Горобина», який організували справжні старовірка, що влаштовують концерти, зустрічі, майстер-класи. Ще є будинок Агнешки й Петра Мальчевських у селі Буда-Руська, там можна побачити виставку фотографій, спробувати страви, які готує господиня, попаритися у лазні (щороку два Петра – Брисач і Мальчевський (Piotr Brysacz, Piotr Malczewski) проводять там прекрасний літературний фестиваль «Погляд на схід», прим. Wirtualna Polska).

Також з культурою старообрядців можна познайомитись на їхніх кладовищах, у Сувалькському регіоні їх близько 30. Там немає ніякої комерції, показухи, а тільки молитовна зосередженість і духовна глибина східного християнства. Крім того, я запрошую до нашого музею у Сувалках. У нас багата колекція фотографій, до неї входить, в тому числі, 1,5 тис. знімків авторства професора Євгеніуша Іваньца, який міг зайти до кожного старообрядницького будинку, заглянути у кожен горщик, вивчити кожен горище.

Іоанна Климович, WirtualnaPolska 

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *