Не наші справи? Чому так мало українців голосують за кордоном

П’ять років тому лише 72 тис. громадян України за кордоном взяли участь у виборах президента. Відтоді українська діаспора поповнилася, і в першу чергу – за рахунок українців у Польщі. Але електорального буму не передбачається: незручна процедура реєстрації, мала кількість виборчих дільниць та відчуття «ми там нікому не потрібні» відвертають закордонних українців від виконання громадянських обов’язків.

Киянка Оксана від часів Помаранчевої революції не пропустила жодного голосування. Чи можна проголосувати у Вроцлаві, куди Оксана переїхала 3 роки тому працювати в страховій компанії, почала цікавитися ще наприкінці 2018 року. «Мабуть, цього разу українська демократія залишиться без мого голосу, – констатує Оксана. – У Вроцлаві немає українського консульства, отже, немає і виборчої дільниці. Для того, щоб проголосувати, треба двічі з’їздити до Кракова: один раз подати заяву, другий – на саме голосування. Мінус день на роботі, мінус день з родиною. До того ж, це ще й понад 100 євро на квитки».

Як стверджує київський Центр економічної стратегії, протягом останніх 10 років з України виїхали понад 6 млн громадян. За підрахунками Держкомстату, тільки протягом 2015-2017 рр. 1,3 млн українців працювали за кордоном. Загалом, сьогодні за кордонами України – як постійні та тимчасові мігранти – можуть перебувати навіть 10 млн власників українських паспортів. Якщо б навіть 10% цих людей взяли участь у голосуванні, це могло б істотно вплинути на результат найближчих президентських виборів 31 березня.

З одного боку, українську діаспору важко звинуватити у пасивності. Українці за кордоном охоче беруть участь у краудфандінгових кампаніях на користь армії та соціально незахищених категорій населення, флешмобах типу #SaveOlegSentsov, пікетах проти приїзду кремлівських функціонерів. Натомість дані про участь у голосуванні за кодоном виглядають більш ніж скромно: у 2010 р. в першому турі президентських виборів проголосували 34 тис. українців, у другому – 45 тис., у 2012 р. на парламентських виборах – 21 тис., а у 2014 – 41 тис. Рекордною була явка під час президентських виборів у 2014 р. – 72 тис. відданих голосів по закордонному виборчому округу. Приблизно стільки, за оцінками польських дослідників, сьогодні нараховує українська громада в одному Гданську та Поморському воєводстві.

Хочу проголосувати, але де?

Першопричиною, чому так мало українців голосує за кордоном, є мала кількість виборчих дільниць.

Згідно з українським законодавством, дільниці можна утворювати тільки при дипломатичних установах, тобто посольствах і консульствах. Отже, ті хто проживає у Франції, можуть проголосувати на одній дільниці, у Британії – на двох; в Італії, Польщі та США – на чотирьох. Більше тільки у Німеччині – п’ять та у Росії – шість. Ситуацію мав змінити новий Виборчий кодекс, який би дозволив відкривати дільниці при почесних консульствах чи культурних товариствах. Але робота над ним призупинена у 2017 р.

«Я б проголосувала, і 80% моїх українських колег також, – говорить Алла, що проживає у Вроцлаві, – але тільки якщо дільниця буде у нашому місті». «У місті, де в Україні проживає 3 тис., буде дві дільниці, а у Вроцлаві, де нас під 100 тис. – жодної. Ось і все, що варто знати про голосування за кордоном», – додає Дмитро.

Сьогодні у Польщі проголосувати можна у чотирьох містах – Варшаві, Любліні, Кракові та Гданську. У кожному з цих міст українська громада перевищує 30-35 тис. осіб, однак, як показали вибори у 2014 р., свій голос поспішають віддати тільки сотні з них. «Рекордна» явка була зафіксована у Варшаві – 3 тис. осіб. Адже для того, щоб потрапити до консульства, треба подбати про місце у списку.

Список тих, хто голосуватиме по закордонному округу, формується заздалегідь, і остаточно закривається за 5-6 днів до голосування. До нього автоматично потрапляють ті українці, хто знаходиться на консульському обліку, а також громадяни, хто на консульський облік не став, але подав заяву про зміну виборчої адреси. «Кожного дня до консульства звертаються десятки людей, які хочуть змінити виборчу адресу. Натомість серед тих, хто перебуває на консульському обліку, великого інтересу до виборів не спостерігається», – зазначає Дмитро Горбань, перший секретар Консульського відділу Посольства у Варшаві.

Дійсно, якщо на облік тепер масово стають власники «євроблях», то про зміну виборчої адреси клопочуться саме зацікавлені в голосуванні. Але й тут є підводні камені: заяву треба подати особисто, у робочий час, доклавши до неї копії документів, що посвідчують легальність перебування та адресу за кордоном. Отже, клопіт матимуть ті, хто вже встиг отримати польський паспорт або банально «завис» у процедурі видачі дозволу на проживання. Поза тим, до консула ще треба дістатися – від початку 2019 р. Консульство у Варшаві проводить прийом виключно за попереднім електронним записом. «Про участь у виборах подумав ще наприкінці січня, тоді й записався на прийом – 13 березня виявилась найближча дата. Думаю, якщо хтось записуватиметься всередині лютого, до першого туру вже не встигне», – ділиться варшавський українець Денис.

«Або існує бажання, або ні. Решта – відмовки, хіба що людина фізично не може пересуватися по країні. Люди з мисленням типу «за мене все вирішили, ми ні на що не впливаємо» існують скрізь, їм і виборча дільниця у дворі не допоможе», – відповідає на моє питання про складнощі з голосуванням Сергій, колись мешканець Кропивницького, тепер Сілезії. Йому у коментарях на Facebook одразу відписує кілька осіб: ми тяжко працювали вдома, і нічого за це не отримали, сенсу брати участь в голосуванні, навіть якщо б було менше перешкод, не бачимо. Один з коментаторів прямо говорить: більше цікавить результат виборів президента у 2020 р. – коли вони відбудуться у Польщі.

Мішок з грошима, а не громадяни

Твердження, що емігрантів не цікавить доля батьківщини – такий самий стереотип, як і всенародна любов українців до сала. Більшість людей, з ким я поспілкувалася при підготовці тексту, висловлювали інтерес до президентських виборів і бажання проголосувати. Врешті-решт, в Одеській та Харківській області, де мешканцям, щоб потрапити на дільницю, не потрібно подолати кількасот кілометрів, президента у 2014 р. обирала менше ніж половина зареєстрованих виборців.

Проте не можна ігнорувати тенденцію: якщо у 1990-і та 2000-і українці їхали за кордон в першу чергу підзаробити, то тепер ієрархія мотивів змінюється. Як показало внутрішнє дослідження польської компанії Personnel Service, у 2018 р. 80% українських працівників у Польщі головною причиною еміграції назвали бажання жити в іншій країні – мати інші правила гри та умови для розвитку, а не просто вищу зарплатню.

У цій ситуації держава, замість розробити стратегію використання потенціалу емігрантів в епоху WhatsUp та RyanAir, продовжує сприймати їх як мішок з грошима. Недарма Нацбанк підкреслює факт: минулого року мігранти переказали до України понад $11 млрд, а це більше за обсяг всіх прямих іноземних інвестицій. Окрім цього, український Мінфін все активніше цікавиться рахунками співгромадян у закордонних банках і нагадує, що навіть ті, хто працює в тих країнах з якими підписано угоди про уникнення подвійного оподаткування, і так винні бюджету 1,5% військового збору.

Кандидати на посаду президента, називаючи масову еміграцію одним з найбільших викликів для країни, у своїх програмах не вийшли поза загальні фрази про «повернемо їх додому». Юлія Тимошенко обіцяє українцям зарплатню, як у Польщі, Володимир Зеленський – оголошення «Робота в Україні» на вулицях польських міст. Олег Ляшко вважає, що українці у Польщі тільки миють туалети, і пророкує їм вдома кращу працю. Петро Порошенко зосередився на подальшій євроінтеграції, Анатолій Гриценко планує перерахувати, хто живе в Україні, а хто поїхав.

Звісно, програми скеровані, в першу чергу, до виборців в Україні. Але численна діаспора може стати реальним ресурсом навіть для нішевих кандидатів. Так, під час президентської кампанії 2015 р. польський рок-музикант Павел Кукіз активно працював з польськими емігрантами у Британії. Під них робилася таргетована реклама у соцмережах, музикант провів кілька зустрічей на Туманному Альбіоні. Як результат – британська діаспора, котра до цього стандартно підтримувала консерваторів з «Права і справедливості», у першому турі віддала Кукізу 53% з 63 тис. голосів.

Українським політикам треба зрозуміти: окрім пропозицій, як стримати еміграцію та заохотити громадян повернутися додому, час підготувати набір пропозицій для тих, хто не повернеться. Нарешті врегулювати статус другого громадянства, збільшити підтримку для українських шкіл за кордоном. Так, діти цих людей не зростатимуть в Україні, але це не повинно виключати їх з громадського життя. Діаспора – це ресурс ідей, контактів, партнери по бізнесу та популяризатори української культури. Це партнери, а не мішок з грошима, який можна потрусити у зручний момент.

Олена Бабакова для EN

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *