Наші в Італії. Як українська діаспора стала однією з найбільших на італійському півострові

Останнім часом, на тлі отримання безвізового режиму з країнами ЄС та зростання попиту на «вільні руки», поєднання слів Італія й українці найчастіше асоціюється з заробітчанами. Частково це відповідає дійсності, проте більше окреслює лише стереотипи і розхожі чутки, що Апеннінський півострів – це пристарілі італійці, яких доглядають українські покоївки. Насправді, відносини двох етносів ширші і в історичному, і в культурному аспектах.

Рух до постійного розширення

За офіційною статистикою, українська громада є однією з найчисельніших серед інших громад в Італії. Станом на кінець 2016 року (остання дата підрахування), загальна кількість українців в Італії, які отримали посвідку на проживання, склала понад 240 тис. осіб.

У той же час, реальний обсяг наших співвітчизників, що за тих чи інших умов перебувають в цій країні, набагато більша. Одні говорять про півмільйона, інші фахівці – про мільйон.

На сьогодні на території Італійської Республіки вирізняють дві різні за складом та чисельністю категорії українців, які тут перебувають.

До першої, загалом вельми нечисленної групи, входять громадяни Італійської Республіки українського походження, так звані «італійські українці», а також представники католицького духовенства, пов’язаного з Ватиканом. Офіційних статистичних даних про їхню чисельність немає. За деякими оцінками, в Італії проживає близько 250 світських українців – громадян цієї країни, а також певна кількість (до 100 осіб) українців – представників католицького духовенства, в основному в Римі та у Ватикані.

Іншу категорію становлять громадяни України, які прибули до Італії у пошуках заробітку починаючи з середині 1990-х років. Хтось з них перебував тимчасово. Інші – отримали можливість і виявили бажання залишитись в країні. Саме вони почали формування діаспорської громади, і це формування триває постійно.

Згідно з останніми даними, в наш час на території Італії створено близько 100 українських організацій, до складу яких входять українці. За направленістю вони різноманітні – це і громадські об’єднання, і клуби, і творчі колективи, і професійні спілки.

На тлі цього руху у 2014 році при Посольстві створено Громадську раду представників українських асоціацій.

Географія поширення

Слід зазначити, що українці, які осіли в Італії, мешкають практично в усіх без винятку регіонах країни –  чисельні громади українців перебувають у таких великих містах, як Рим, Неаполь, Мілан, Болонья, Венеція. Більше легалізованих українців живе в областях Лаціо, Кампанія, Ломбардія, Венето, Емілія-Романья.

Крім культурно-етнічних об’єднань, на сьогодні в Італії діє близько 70 організацій українських трудових мігрантів. Ці асоціації займаються переважним чином діяльністю, спрямованою на підтримку саме трудових мігрантів – збиранням коштів для допомоги тим, хто потрапив в скрутне становище або вимагають лікування тощо. До такої ініціативи вдались ті, хто вже пройшов момент адаптації та укорінення. Вони прекрасно розуміють труднощі й проблеми, які очікують українців на шляху до отримання офіційної роботи і офіційного статусу в Італії. Тому ця ініціатива має достатньо поширений характер та підтримку.

В Італії діють п’ять українських недільних шкіл – при центральному осередку Української греко-католицької церкви в Італії в Римі, на базі міських загальноосвітніх шкіл в Неаполі, Пескарі, Брешіа та Местре.

Інформаційні потреби українських громадян в Італії задовольняються за допомогою україно- і російськомовних засобів масової інформації, що видаються в країні. На сьогоднішній день в Італії виходять друком 5 газет: «Українська газета», «Український голос в Італії», «До світла», «Наша газета», «Слово».  Двічі на тиждень на Неапольському телеканалі «ТВ Місяць» українська редакція здійснює випуск україномовних новин.

Українська громада Півночі Італії представлена ​​у всесвітній інформаційній мережі сайтом української громадської правозахисної організації громадян України в Італії «Оберіг». Незважаючи на те, що 80% представників Української громади прибули на Апенніни з Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської та Чернівецької областей, переважна їх більшість є греко-католиками, парафіянами УГКЦ. У той же час є певна частка українських, які сповідують православ’я й дотримуються обрядів УПЦ і УАПЦ.

Працевлаштування та зайнятість

У зв’язку з тим, що переважна частина співвітчизників, що перебрались до Італії саме для офіційного працевлаштування або створення власного бізнесу, це дає можливість низці організацій досліджувати тенденції останніх років у цифрах та відсотках.

Так, громадяни українського походження працюють в Італії в основному в секторі послуг, де зайнято майже 90% працівників. Їхня кількість більша у порівнянні із загальним рівнем для іноземців з країн поза ЄС – середній показник складає 67%. В індустріальному секторі зайнято 9,2% українських працівників, у промисловості – 4,9%, і 4,3% працюють в будівництві.

Характерною рисою українських працівників є зайнятість в секторі особистих послуг, де працює майже 68% всієї української робочої сили. Для порівняння: в цьому секторі працює 23% працівників з інших країн Східної і Центральної Європи і 31% від загального числа іноземців з країн поза ЄС.

Основний сектор зайнятості української громади був серед найменш постраждалих від економічної кризи, що була за останні п’ять років, і це зберегло громаду від негативних наслідків кризи: рівень безробіття всередині спільноти складав всього 12,6% (в кризовий 2014 рік) і це нижче, ніж в цілому для мігрантів з країн, що не входять в ЄС – для них рівень безробіття складав 17%.

З 100 мігрантів з України працездатного віку (15-64 років), працюють 68, безробітними є всього 13, шукають роботу, або мають тимчасово – 19.

Більшість українських працівників, що мають офіційні  контракти в сільському господарстві – це жінки, майже 56%, а серед сезонних працівників їх – 77%,

Серед домашніх працівників жінки становлять абсолютну більшість – 96%. Українські працівники займаються в Італії переважно домашніми роботами: в цьому секторі працюють 63% українців із загального обсягу.

Українська спільнота мало залучено до сектору самостійної роботи – менше чотирьох тис. є власниками приватних підприємств (що складає 1,2% від загального числа підприємців з країн, що не входять до ЄС), і тільки 5,4% українців в Італії працюють самостійно.

Усвідомлення себе

Проте за кожною із цифр – окрема людина, окрема доля. У кожного українці в Італії – своя історія. У той же час, є дуже показові, загальні риси.

Киянка Валерія Кулага переїхала в Європу 10 років тому. Вже 9 років вона живе і працює в Італії. 2015 рік став для неї переломним в усвідомленні себе українкою. Зараз 28-річна Валерія залучена відразу до кількох волонтерських проектів.

«В Італії дуже велика українська діаспора, серед інших національностей ми на 6-у місці. Всього українців близько 300 тис. чоловік, переважно жінки, але є і молодь, студенти, робітники. І в кожному хоч чимось видатному місті – не менше однієї української асоціації. Причому число їх зростає, тому що люди з часів Майдану, відчуваючи небезпеку, що нависла над Україною, збираються групами, найчастіше по неділях, і щось роблять. Я в Італії живу давно, і безумовно можу сказати: ми ніколи не були такі активні, як зараз.

Для української діаспори в Італії дуже важливо мати ефективні канали для обміну інформацією. Адже дуже складно змагатись з російським ТБ, яке, на відміну від українського, проникає всюди.

Моя сестра каже: «Я тепер звук вимикаю, щоб цього зомбоящика не почути». А дивиться тому, що вони часто Київ показують.

Для нас дуже важливим є доступ до об’єктивної інформації. У цьому дуже допомагає «Українська газета «, яка виходить з 2006 року і поширюється по всій країні, а для тих, кому не дісталось паперової версії, є інтернет-сайт. Головний редактор – молода журналістка Маріанна Сороневич, якій вдалось зібрати на сторінках газети і юридичну інформацію, яка допомагає емігрантам орієнтуватись в складному світі місцевих законів, і свіжі новини з батьківщини, і розповідь про заходи, що проходять у різних куточках Італії. Тут і спілкування між співвітчизниками, і оголошення про пошук роботи, і творчість нашої діаспори… Ця газета – найбільше україномовне видання у всій Європі!

У моїй родині завжди говорили по-російськи. Коли почалась війна, мені стало соромно говорити російською на вулиці – щоб, не дай Бог, не подумали, що я з Росії. Я сказала собі, що з усіма, хто буде мене розуміти, я говоритиму виключно по-українськи. І так вчиняє чимало українців, які перебувають тут. Бо це момент усвідомлення себе як частини одної великої української спільноти».

 

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *