Життя в Україні очима німця: Полтава, як культурний центр і бажання українців відокремитися від Росії

Німецький письменник Крістоф Брумме мешкає з 2016-го року в місті Полтава. Він пише романи та робить репортажі, зокрема, про свої велосипедні мандрівки з Берліна до Волги і назад.

Життя в Україні могло б бути спокійним

Невимушений патріотизм людей з центральноукраїнського міста Полтава тримається на міфах та історії. Питання, чому й досі є люди, які не погоджуються з тим, щоб українці мали право на власну, незалежну від Росії державу, залишається без відповіді.

Згідно з різними кліше, Україну треба розколоти або взагалі унеможливити її існування. Вона нібито розділена й розірвана на Захід та Схід, на україномовну та російськомовну частини. Історик Йорг Беберовскі та колишній бундесканцлер Гельмут Шмідт навіть стверджували, що вона не має права на існування як нація. Українській культурі приписують статус сільської, яка не породила інтернаціонально важливих здобутків. Казимира Малевича відносять до російського авангарду. Багато українських письменників, як, до прикладу, Микола Гоголь та Михайло Булгаков, були змушені писати свої твори російською для того, щоб вони могли видаватися. А праці українського національного поета Тараса Шевченка за кордоном не відомі.

«Ні літератури, ні держави», – заявила мені нещодавно в Полтаві дочка радянського офіцера, який у свою чергу при зустрічі відсалютував мені гітлерівським вітанням. Її 17-ти річний син після багаторічного зрошення російською телепропагандою позиціонує себе тепер як ленініст або троцькіст. Своєю батьківщиною вона вважає лише її рідне селище, а для України бажає приходу «русского мира». У самій Росії вона ніколи не була, проте довіряє новинам по телебаченню, зі слів яких в Росії все чистіше та краще, аніж в Україні.

Тісні зв’язки

Звісно, є багато українців, які сумують за старими часами, коли не було так званих вільних професій, коли не потрібні були адвокати і всі толкові накази диктувалися згори. Мільйони українців мають в Росії родичів або друзів. Проте вони часто перестають спілкуватися між собою, бо живуть на різних планетах. У Росії дивуються та обурюються, чому Росію в Україні щодня називають агресором. Вони думають, що це сатира, але це насправді. Вже є незліченна кількість доказів «туристів з Росії», які воювали й загинули на території України, однак вони продовжують говорити: «Это не наши», «Нас там нет!». Ніби гротеск, але це реальність. «У них у голові вата», – кажуть українські родичі.

Росія не визнає рівноправних відносин з Україною, а прагне її підкорення.

Переважна більшість українців бажає жити в спокої та мирі у своїй власній країні. Після розпаду Радянського Союзу 91% українців проголосувало за незалежність і самостійність своєї країни, а в нібито проросійському Донбасі – 84%. У 2014-му році, коли Росія розпочала приховану війну проти України, з окупованих територій втекло близько 80% людей в Україну – не в Росію. Звісно, зокрема з суто практичних причин – через право на отримання пенсії та задля уникнення всіх стресових бюрократичних процедур в Росії.

Українці, як і всі люди у світі, своєю батьківщиною сприймають в більшості випадків своє оточення. Родина, оселя, село, околиці, діалект, регіон – іншими словами, все те, що можна чуттєво осягнути. А вже потім держава, континент або людство. А ті, хто кажуть «людство», обманюють. Це помітив ще Фрідріх Ніцше.

Люди в Полтаві

Подібно до того, як люди в Баварії почувають себе баварцями, відчуваються себе й багато людей на Полтавщині полтавчанами. Вони полюбляють кулінарні вишуканості, наприклад, полтавські галушки чи пиво з Диканьки, регіональні свята, як от відомий Сорочинський Ярмарок, річкові долини Ворскли, особливий менталітет та почуття чорного гумору. Хто шукає тут дива, може поїхати до Дніпра і оглянути церковні дзвіниці затопленого міста, побачити скелети, що висять у повітрі, оскільки половина цвинтаря сповзла в річку. Народ з Полтави сміється і дивується диявольським інтригам і божевільним випадкам у побуті, котрі люди називають «Гоголівщиною», тобто іменем Гоголя, який тут протягом двох років ходив до гімназії і пробував свої перші папіроси з коноплею.

Люди тут звикли пишатися своїми міфами, й жодне інше українське місто не породило так багато геніїв, як Київ. Це культурна столиця України, серце і центр української культури. При цьому кордон з Росією знаходиться на відстані одного дня велосипедної їзди. Ніде більше не розмовляють такою чистою українською мовою, хіба що у Львові і в Карпатах, запевняють місцеві. Якщо якийсь іноземець при плануванні свого велотуру включає Полтаву у свій маршрут, то його радо вітатимуть і поплескають по плечах.  Полтава – така, якою б хотіла бути Україна, кажуть люди, які в Полтаві ще ніколи не були.

Борець за свободу і незалежність

Історія міста насправді дивовижна, бо ніде більше немає прототипу Полтави. Посуд з Полтави експортувався до Китаю ще в часи, коли не те, що Москви як міста ще не існувало, ба навіть більше – на її місці було суцільне болото. Деякі полтавчани переконані, що аргонавти висаджувалися в Полтаві, пробували тутешнє вино і неабияк його хвалили. У козаків вже були фундаментальні засади демократії у той час, як в Німеччині ще ніхто не знав, що таке демократія.

Про програну битву під Полтавою нагадує монумент українському козацькому гетьману Івану Мазепі заввишки в будинок. Декілька років після його виготовлення він простояв у депо, і лише два роки тому його урочисто відкрив президент Петро Порошенко. За первинним задумом його мали презентувати до трьохсотлітнього ювілею битви ще в 2007-му році. Однак тодішня правляча партія Віктора Януковича зважила на чутливість цієї теми в Росії. Адже Іван Степанович Мазепа вважається в Росії зрадником, а в Україні – борцем за свободу і незалежність. Він був останнім вільно обраним гетьманом українських козаків. Спочатку він у «слов’янському союзі» разом з Петром І боровся проти турецьких і шведських військ. Але, оскільки російський цар сприймав козаків дедалі більше як своїх васалів і віддавав їм лише накази, Мазепа об’єднався зі шведами.

То був такий самий конфлікт, який призвів до теперішньої війни на Донбасі. Росія не визнає рівноправних відносин з Україною, а прагне підкорити її. Українці більше не готові відмовлятися від своєї свободи та право на самовизначення і шукають собі союзників на Заході.

Крістоф Брумме, Nzz

Переклад статті Андрія Римлянського 

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *