Голландський письменник: британці повинні проголосувати проти Брекзита, інакше станеться катастрофа

Нью-Йорк – 9 травня 1950 року, коли європейські країни тільки почали підніматись з руїн війни, французький державний діяч Робер Шуман оголосив про план створити Європейське об’єднання вугілля й сталі. У разі, якщо б ці ключові військові ресурси опинились під загальноєвропейським управлінням, збройні конфлікти між Францією та Німеччиною були б неможливими. Німці зраділи. Країни Бенілюксу та Італія теж приєднались. Був зроблений перший крок на шляху до Європейського союзу. Незабаром після оголошення Шумана британці отримали запрошення приєднатись до його обговорення.

Вони відреагували на цю пропозицію з жахом та презирством, підозрюючи в ньому французьку змову з метою заманити прагматичних людей у якийсь утопічний зарубіжний проект. Лейбористська партія, яка тоді була при владі у Британії, не могла в принципі собі уявити, як Сполучене Королівство може поділитись своїм суверенітетом у ключових галузях країни. А Консервативна партія не розуміла, яким чином світова держава може стати частиною настільки вузького європейського клубу. Дуже добре, що жителі континенту об’єднуються. А Британія і далі править морями, разом з іншими англомовними народами Співдружності й США.

Сьогодні, озираючись назад, легко сміятись над британцями, які запізнились на європейський корабель через таку безтурботну зарозумілість. Але, принаймні, їх можна зрозуміти. Річ у тім, що британці з їх гордою демократією у самоті виступили проти гітлерівської Німеччини й допомогли звільнити європейські країни, які здались нацистам. Не можна реально звинувачувати їх за почуття незначної переваги.

Але в катастрофі Брекзита, через яку британська політика зараз перетворилась на такий хаос, значну зневіру викликає те, що базові аргументи проти «Європи» абсолютно не змінились з 1950 року. Ідеологи з Лейбористської партії Джеремі Корбін бачать в Євросоюзі капіталістичну змову з метою послабити чистоту їх соціалістичних ідеалів. А прихильники Брекзита на правому фланзі і раніше мріють про Британію як про велику державу, чиї глобальні позиції не повинні обмежуватись членством у європейських інститутах. Ще один прояв цього націоналізму – більше англійського, аніж британського – це романтична прихильність до «особливих відносин» із США.

На жаль, для британців світ дуже сильно змінився після 1950 року. Британської імперії більше немає, Співдружність – не більше ніж сентиментальний релікт минулого, а відносини із США можуть бути дуже особливими для англійців, але не настільки особливими для американців.

Втім, змінились ще деякі речі, можливо, щось навіть більш важливі. Коли у 1950 році британський уряд відкинув шанс допомогти формуванню майбутнього Європи, деякі консерватори критикували лейбористів за те, що вони дещо поспішили. Перебуваючи в опозиції, торі повинні були так говорити. Але вони робили це не від чистого серця. Як писав того часу кореспондент газети New York Times, позиція уряду «багато в чому відображає британські почуття по відношенню до Європи, незалежно від партійної приналежності».

Сьогодні Британія, нехай навіть і не всі райони Англії, стала набагато більш європейською країною. У 1950 році Лондон був ще повністю британським містом, де «чужаки» виділялись як меншість. А в останні десятиріччя XX ст. Лондон став неофіційною столицею Європи. Понад три мільйони лондонців народжені за кордоном, а сотні тисяч молодих європейців працюють тут в таких галузях, як банківський бізнес, юриспруденція, мода, ресторани, мистецтво та багатьох інших. У Лондоні живе більше французів, ніж у багатьох містах самої Франції.

Тому не дивно, що більшість лондонців проголосували за те, щоб залишитись в ЄС. І так само вчинили більшість представників британської молоді, які не полінувались сходити на референдум. Британію 1950 року ці фірми б просто не впізнали.

Хто ж тоді цей 51% – люди, які проголосували за вихід з ЄС? І чому? Ідея ​​захисту соціалізму має обмежену привабливість, так само як і ідеали чистого національного суверенітету або ж фантазії про Британію, яка самотньо виступає у ролі світової держави. Страх перед імміграцією – ось, схоже, головна причина, через яку люди голосували за вихід. У деяких випадках цей страх пояснюється справжнім занепокоєнням через те, що, наприклад, будівельники зі Східної Європи заважають британським громадянам виконувати ту ж саму роботу за пристойну зарплату. Однак дуже часто виявляється, що люди, які більше за всіх боялись потонути в «болоті» іноземців, живуть в таких районах, де іммігрантів дуже мало.

При цьому більшість британських громадян вважає нормою, що іммігранти доглядають за ними й їх лікують в лікарнях, іммігранти обслуговують їх в супермаркетах, іммігранти допомагають їм у банках, а також у поштових відділеннях, у центрах соціальних служб, в аеропортах, на громадському транспорті. Без іммігрантів британська економіка й сектор послуг просто б занепали.

Деякі політики, які агітували за Брекзит, розпалювали іммігрантські страхи безсовісніше за інших. У кампанії за Брекзит найзнаменитішим плакатом стала фотографія колони молодих людей, віддалено схожих на вихідців з Близького Сходу, з таким підписом: «Ми повинні звільнитися від ЄС і повернути собі контроль над нашими кордонами». Насправді ж, молоді люди, зображені на цій фотографії, перебували далеко від британських кордонів. Вона була зроблена в Хорватії.

Більш порядні прихильники Брекзита воліли говорити про суверенітет, а не про імміграцію. Їх стурбованість з приводу втрати контролю могла бути щирою. Такі фігури, як Борис Джонсон, з його черчиллівськими претензіями, або Джейкоб Ріс-Могг, що нагадує другорядного персонажа з роману П.Г. Вудхауза, є анахронізмом. У минулі часи вони могли б керувати імперією. А зараз вони просто політики в державі середньої руки.

Для таких, як Джонсон або Рис-Могг, Брекзит більше схожий на захоплення влади обманним шляхом: він робиться в ім’я простих людей і нібито як бунт проти еліти, хоча ці політики самі і є її видатними представниками. Їх ностальгія за більш великими формами правління вже завдала величезної шкоди країні, яку вони, за їхніми словами, дуже люблять. Все це є переконливою причиною, чому зараз, коли потенційна катастрофа Брекзита вже так добре видна, прості люди повинні отримати другий шанс проголосувати за можливість її уникнути.

Іен Бурума, Project Syndicate

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *