Відроджена з попелу. Як відбулись зміни в українській армії через злам старої системи

Уникнення Україною впродовж більш ніж 20-ти років незалежності прямих військових конфліктів на своїй території та загострення до стану озброєного протистояння на кордонах відносин з сусідніми країнами відкинуло питання розвитку збройних сил на другий чи не на третій план. Відсутність чіткої військової доктрини – умовно кажучи, проти кого потенційно воювати і якими силами – залишило напрямок стратегічного розвитку як самої армії, так і її кадрів та озброєння на невизначеному роздоріжжі. І тільки страшний 2014-й дав змогу через втрати і поразки прокинутись від летаргічного сну й почати реальну розбудову ЗСУ. Не зважаючи на критику, яка досі цілком справедливо лунає в бік армії, зміни є і вони суттєві.

Гроші і ще раз гроші

Вирішення будь-яких питань розбудови армії впирається у питання фінансування. І воно традиційно залишається найбільш болючим, коли мова заходить про Збройні сили України. Це й не дивно, адже протягом всіх років Незалежності (до 2014-го року) українська армія фінансувалась за залишковим принципом, отримуючи іноді менше 50% від необхідного мінімуму. І ці бюджети дійсно були бюджетами «проїдання», бо витрачались лише на утримання війська, яке з року в рік стрімко скорочувалось.

Після російської агресії в березні 2014-го року відношення до збройних сил з боку української влади кардинально змінилось, але час був втрачено. Збройні сили відбудовували з нульової відмітки, і відбувалось це у жорстких умовах протистояння на Східних рубежах. Проте, збагнувши, що саме фінансова складова та доцільний розподіл коштів є запорукою швидких змін, керівництво держави почало потужними кроками нарощувати забезпечення ВСУ.

Зокрема, військовий бюджет України у 2017 році склав 64 млрд грн., у 2018–му – вже більше 80 млрд грн. Слід зауважити, що на момент прийняття військового бюджету 2017 року в доларовому еквіваленті він становив рекордну суму за всі роки Незалежності.

І головний фактор бюджетів 2017‑2018 років – те, що суттєво зросло фінансування саме позиції закупівлі озброєння.

Що ж стосується зарплат військовослужбовців, то вони фактично залишились на тому ж рівні, на якому були встановлені після збільшення у січні 2016- го (7000 грн. – мінімальна зарплата у військовослужбовця-контрактника; відповідно, у сержантів та офіцерів заробітки великі).

Крім цього, у 2017-му році був підвищений розмір «бойових» надбавок за службу в зоні АТО: на лінії бойового зіткнення на глибину ротних опорних пунктів першого ешелону тепер додають щомісяця 7,5 тис. грн, в інших місцях дислокації у межах певного району АТО – 3,5 тис. грн.

Контрактна основа

Перехід на контрактну військову форму утримання Збройних сил обговорювавсь від почату незалежності України. Впритул до часткового вирішення цього питання підходили у 2004 та 2008 роках. Проте бракувало і політичної волі, і стратегічного державного мислення, і фінансування. Однак військова агресія Росії змінила й тут ставлення керівництва держави до вирішення проблеми – контрактна армія стала реальністю. Ще до кінця 2016 року контрактники остаточно замінили мобілізованих і складають сьогодні в ЗСУ 100% особового бойового складу.

Звичайно, проблема комплектації особовим складом військових частин та бригад до цього часу залишається не до кінця вирішеною (особливо це стосується складів озброєння), але нарешті країна відмовилась від такого явища, як мобілізація.

Проте, професія військового потроху стає престижною й затребуваною. Про це красномовно свідчить статистика: на початку січня 2017 року Міноборони повідомляло, що контракт з ВСУ підписали 69 тисяч чоловік, а вже в кінці вересня 2017року – 120 тисяч чоловік. При цьому також сформований резерв військовозобов’язаних першої черги, який становить майже 130 тисяч осіб.

Модернізація і ще раз модернізація

Після розпаду СРСР на складах в Україні залишилась приблизно четверта частина всього бронетанкового, артилерійсько-реактивного й ракетного (тактичного) озброєння колишньої комуністичної держави. Тисячі й тисячі одиниць техніки. Проте неналежне її зберігання, безконтрольний розпродаж призвели до значних втрат потенціалу.

Друга проблема – практично відсутність модернізації протягом двох десятиліть. Тому збройний конфлікт на Сході Україна зустріла з технікою переважно радянської епохи. Власне, вона і зараз залишається переважно такою, однак, є певні зрушення на краще.

Наприклад, з радянського танка Т-64 українські зброярі зробили модерновий Т-64БМ «Булат», який станом на сьогодні перебуває на озброєнні тільки у Збройних сил України. Зокрема, у травні 2017 року 50 танків Т-64БМ «Булат» пройшли капітальний ремонт і відновлення та перебувають на озброєнні бронетанкових військ української армії. Всього їх станом на сьогодні на озброєнні ЗСУ знаходиться близько 100 одиниць.

Крім цього, згідно з різними зведеними даними, всього на озброєнні українських силовиків на кінець 2017 року перебувало 230 одиниць танків Т-72. Ще близько 140 таких танків – на зберіганні.

Для порівняння: у 2014 році оборонна промисловість передавала озброєння, якого вистачало лише для взводу, сьогодні ж танків передається стільки, що вистачить для забезпечення повної комплектації танкової бригади.

У цілому, за підсумками 2017 року на озброєння Збройних сил України було прийнято 14 зразківта поставлено до військових частин близько 1,3 тис. одиниць озброєння й військової техніки. Це, зокрема:

— система залпового вогню БМ 9П140 «Ураган»,

— транспортні заряджаючі машини ТЗМ9Т452,

— зенітні самохідні установки «Шилка» і зенітні ракетні комплекси «Оса»,

— танки Т-64БВ, Т-72БВ, бойові машини піхоти БМП-1 і БМП -2, бойові розвідувально-дозорні машини БРДМ-2Л1,

— вантажні автомобілі КрАЗ,

— самохідні артилерійські установки 2С1 «Гвоздика»,

— пускові установки зенітних ракетних комплексів С-300,

— радіолокаційні станції «Пелікан»,

— протитанкові ракетні комплекси «Стугна-П»,

— військові літаки Су-25, Су-27 і МіГ-29.

У 2017 році були зняті зі зберігання і повернуті на бойове чергування в зоні АТО самохідні ЗРК середньої дальності 9К330 «Тор» у кількості 100 одиниць.

Що стосується новинок, то протягом цього року на озброєння прийняті нові зразки української зброї: переносний ракетний комплекс «Корсар», броньований автомобіль «Козак-2», автомат «Вулкан», радіорелейні станції Р-414 і Р-402, сигнальна міна, екранно-вихлопний пристрій «Адрос», тренажер екіпажу бронетранспортера БТР-4 та інше.

Ситий солдат – сильний солдат

У 2017 році і з початку 2018–го було здійснено перехід на нову систему продовольчого забезпечення із застосуванням Каталогу продуктів харчування 23 військових частин. До кінця 2018 року планується здійснити поетапний перехід на нову систему харчування ще 50 військових частин. Повний перехід військових частин ЗС України на систему харчування за Каталогом продуктів планується здійснити до кінця 2019 року.

Під час гарячих кризових часів, які настали з початком російської агресії навесні 2014 року, ситуацію в армії врятували американський сухпай та гіперактивність волонтерів. Але уесь час на цьому виїжджати було неможливо, тому в довгостроковій перспективі потрібно було придумати щось інше, що б мало системний характер.

Варто зазначити, що Міноборони просунулося досить далеко вперед і, насправді, є чим похвалитися. 8 грудня 2016 року Мінфін дав реформі харчування «зелене світло», і у 2017 році вона вперше вийшла за межі двох тестових частин (у Львові та Одесі) і пішла освоювати загальнонаціональні простори.

Крім цього, українська армія в 2017 році перейшла на сухий пайок нового зразка, який, окрім кращої калорійності продуктів, обладнаний безполум’яними підігрівачами.

Стандарти НАТО

Ще з 2016 року почалась радикальна системна зміна форми для ЗСУ. Піонерами тут стала еліта Збройних сил – Високомобільні десантні війська (ВДВ). 21 листопада 2017 року президент України Петро Порошенко офіційно змінив колір берета українського десанту з блакитного на темно-бордовий (колір maroon за міжнародною класифікацією), а також ухвалив ввести нову назву – Десантно-штурмові війська Збройних сил України. Сталось це під час урочистостей з нагоди Дня десантника, який з 2017 року також змінив дату – з 2 серпня на 21 листопада.

Приклад зі зміною форми та окрасу бойових беретів за натівськими стандартами – то лише верхівка руху ЗСУ до формату Північно-Атлантичного альянсу. Головне, що активно йде реалізація «Стратегічного оборонного бюлетеня України», згідно з яким до 2020 року ЗСУ повинні відповідати стандартам НАТО. Їх необхідно запровадити у війську понад 1,2 тисяч. Починаючи з 2014 року і до кінця першого півріччя 2018–го було запроваджено майже 700.

В Україні триває реформа сержантського корпусу, який до 2020 року також повинен відповідати стандартам НАТО. Робота відбувається за кількома напрямками, зокрема, щодо вдосконалення системи підготовки сержантів і солдатів. Для цього створені Центри підготовки, які за структурою, функціями та завданням практично тотожні відповідним навчальним закладам країн НАТО. Введено курси лідерства базового та середнього рівнів, дворівневі курси інструкторів. Сьогодні сержантський склад ЗСУ вчиться у відповідних школах за кордоном, зокрема, в Школі НАТО в Обераммергау.

Варто зазначити, що «реформа сержантів» насправді є надважливою з точки зору зміни доктрини відповідальності й самостійності молодшого командного складу, коли рішення приймались виключно офіцерським складом, а сержанти не відрізнялись від солдатської маси. Тому натівська система підготовки значно підвищить роль сержантського й старшинського складу у навчанні, вихованні, підготовці особового складу і виконання завдань.

У цілому, міжнародні військові аналітики відмічають поступове зростання потужності ЗСУ, який базується як на модернізації технічного базису, так і на досвіді ведення війни у сучасних умовах. Так, на початку 2018 року рейтинг GlobalFirepower визнав українську армії восьмою за потужністю серед 33-х європейських країн, а в рейтингу армій світу ЗСУ в останні роки посідала 25-29 сходинки.

Facebook коментарі

Пов'язані статті

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *